Криниця для спраглих. Кіно (збірник)

Вона iх ненавидить страшною бабською силою i своiми прокльонами часто вганяе в домовину.

Але якщо «пророчиця» змилосердиться, потерпiлий цiлуе ii суху, корякувату, нiби обтягнуту пожовклим пергаментом руку, а баба ще й перехрестить: «Живи собi – Бог з тобою!»

Хтось iз футболiстiв «ненароком» з розвороту посилае м’яч у широкополу спiдницю баби Маройки, i «пророчиця» так гухкае по м’ячу велосипедним колесом, наче хоче вибити з м’яча його шкiряну пiдстрибуючу душу. Минувши футболiстiв, кiз i телят, що вигулюються на вигонi, баба сiдае на велосипед i пiд’iжджае до криницi.

– Вий, вий, собачко, а то Сердюкова смерть забарилась. Розпився тут, блудствуе, iродова душа, пожару на нього немае, чуми нема! А з криницi води не напийся, – спльовуе вона вбiк, – навiть свиням, нехрещеним тварям, грiх таку воду подавати. Пошли на нього грiм i пропасницю… Добридень, пропасницi! Єсть вас сiмдесят сiм, а я принесла вам снiдання всiм! Пропасницi – на Левкове тiло напасницi! Боже славний, Боже великий, Боже довготерпеливий, скiльки ти можеш, таку його матерi, терпiти оце неподобство?!

Пролiтае над садом, над вигоном, над розлютованою «пророчицею» ланка реактивних винищувачiв, i в порожнечi неба громом одлунюють Маройчинi слова.

…Стоiть вона з велосипедом над проваллям. Унизу ворушаться жiнки бiля грузовика з вiдкритим заднiм бортом, зрiзають гострими лопатами вологу жовту глину з вохрою, закидують ii в кузов – товстий шофер стоiть бiля кабiни i лiниво поглядае на бабiв.

Маройка кричить йому з горба:

– Гей, ти, ану бабам пiдсоби, а то стоiть, хоть ти його пiдстругуй.

З другого боку дороги – вальки.

Жiнки в пiдкасаних спiдницях мiсять босими ногами глину й солому. Одна з них, винуватиця цього зборища, повновида смуглянка Келя, водить по колу бичка – його нiжки у жовтих шкарпетках глини.

У величезнiй цистернi везуть воду на вальки. Слiдом за нею йде дiд Левко з козою. Вiн не знае, з якого боку сховатися за цистерну – з того i з того знайомi баби.

А Келинi малi, один вiд одного менший, стрибають з високого урвища прямо на велику купу пахучоi соломи. Вони проносяться бiля баби Маройки i, розлютовано вiдштовхуючись вiд краю прiрви, летять на свiтлий острiвок соломи. Навiть Левко вiдстав вiд цистерни i задивився на них.