Криниця для спраглих. Кіно (збірник)

Стiльцi так мозолять йому очi, що вiн кричить до Оксани – вона ставить повне вiдро на вогке кружальце пiдставки:

– Забери стiльцi!

Оксана викручуе край спiдницi – обхлюпалась водою. Дiд устав не на ту ногу, а чому вона мусить звертати на те увагу? Гляньте-но, стiльцi йому не до вподоби! Цiлих дванадцять стiльцiв, на яких мало сидять!

Оксана розчiсувалась. Дзеркальце було вмазане в бiлу стiну. Густе пшеничне волосся свiтилось, сухо i тонко потрiскувало пiд гребiнцем, переливалось, доки миготливi руки не збили його в теплий тугий джгут на потилицi.

Левко косився на свою внучку, бурчав:

– Будеш водитися з цим комбайнером – iй-богу, вiдлупцюю.

Оксана щось насвистувала в дзеркальце, чепурилася i звично не слухала дiда. Потiм повисла на його жилавiй шиi, i Левко слухняно винiс ii з хати.

– Дiдуню, а чого це ви нарядились, як на Великдень?

– Зуба пiду рвати.

– Було б що! – І Оксана вибухнула смiхом.

Дiд Левко в новеньких хромових черевиках на гумовiй пiдошвi, у вузьких чорних штанях, що прислав син, у картатiй чорно-бiлiй сорочцi – вона пасуе до його бiлих вусiв i молочного чуба.

– Таж вiн, той комбайнер, тавотом смердить! – І плюнув собi пiд ноги.

Та тiльки мигнула за тином синя спiдничка.

– А затявся б ти навiк!

Дiд веде за шнурок свою чорну годувальницю – козу – i сердито звертаеться до рудого пса, що розвiсив лопухуватi вуха. Пес рветься в садку на прив’язi й моторошно пiдвивае. Левко здригаеться – таке собаче виття вiщуе чи то пожежу, чи то чиюсь лиховiсну смерть.

Вiн уже ступив було, щоб вiдучити собаку вiд цього дурного завивання, та й аж присiв з несподiванки за плотом.

Ось так i започаткувалась оця химерна iсторiя, саме з гострого язика сiльського Іеремii в спiдницi – баби Маройки.

Через iмпровiзоване футбольне поле, де гасають за м’ячем сiльськi хлопчаки, криючи його по дiагоналi, веде облуплений старий велосипед харкiвського заводу висока, сувора i дивовижно сухорлява жiнка з темними – переспiлого терну – очима.

– Ах ви, гурвителi, нема на вас пропаду, – розганяе баба хлопчакiв, що роем сновигають навколо м’яча.

Щоденно обходить вона село з кiнця в кiнець, всюди порядкуе по-своему. Велосипед – ii улюблений i единий вид транспорту. Є в неi своi фаворити, е й проклятi – серед них i дiд Левко.