Теологічно-політичний трактат

Стисло його закони викладено в «Короткому трактатi про Бога, людину та ii щастя», а розлого – в «Етицi», роздiли якоi промовляють самi за себе: «Про Бога», «Про природу i походження душi» тощо. «Теологiчно-полiтичний трактат» був другим i останнiм твором, надрукованим за життя фiлософа. Задля обережностi вiн був виданий анонiмно, iз зазначенням неправдивого мiсця друку. Твiр було сприйнято з надзвичайним обуренням, особливо теологами, i його було офiцiйно заборонено продавати i розповсюджувати (так само, як i «Левiафан» Гобса) як такий, що мiстить «багато нечестивих, блюзнiрських i безбожних вчень».

Як i багато iнших мислителiв XVII ст., Спiноза ототожнював суспiльство i державу. Остання виникае, на його думку, не внаслiдок певних соцiально-економiчних процесiв, а на основi суспiльного договору, з необхiдностi влади i законiв як норм, «що гамують i стримують пристрастi i непогамованi пориви людей». Звiдси випливае, що призначення держави – полегшити кожнiй людинi можливiсть дотримуватися розуму i таким чином набути собi свободу.

Яким же повинен бути устрiй держави, щоб вона була мiцною i тривалою? Вiдповiдь на це питання Спiноза шукае в iсторii еврейського народу. Коли евреi вийшли з Єгипту i, звiльнившись вiд египетських законiв, повернулися до природного стану, вони, за порадою Мойсея, вирiшили передати своi природнi права Боговi, зобов’язавшись дослухатися до його законiв. Це сталося шляхом вiльного договору пiсля до того, як евреi переконалися в могуттi Бога.

Уважно вивчаючи iсторiю еврейського царства, Спiноза зробив висновок, що можна знайти багато корисного i для нинiшнього часу, а саме: вельми шкiдливо як для релiгii, так i для держави, коли служителi церкви керують справами держави, прагнуть пiдкорити божественним законам думки, якi можуть бути предметом обговорення мiж людьми.

Значення «Теологiчно-полiтичного трактату» Спiнози полягае ще й у тому, що тут вперше була дана наукова критика Святого Письма, Бiблii. Вперше в iсторii людськоi думки мислитель чiтко висловив iдею, згiдно з якою до дослiдження Святого Письма треба пiдходити так само, як i до будь-якого iншого документа, що мае свою iсторiю. Передусiм треба знати умови життя i дiяльностi його автора, для кого вiн писав, як були сприйнятi його твори тощо.