Плисти проти течії. Том 2

Християни були доброчеснi; «язичники» поганi.

Зi Святого Якова зробили «мавроборця».

Аристократи мають «блакитну кров», усi iншi – «плебс».

Народ добрий, а королi – лихi… Хай живе гiльйотина!

Робiтник добрий, а капiталiст лихий.

Вiйськовик бiльш вартий, нiж селянин, або навпаки.

«Обраний народ»… «Божий народ»… Зрештою, «добрi» задля свого виживання потребують «лихих».

Таке колективне узагальнення призводить до того, що вiдтепер можна просторiкувати про християн, юдеiв, мусульман, атеiстiв, бiлих, чорношкiрих, багатих, бiдних, мудрих i невiгласiв.

Це расизм усiх вiдтiнкiв.

Одностайне прагнення колективного визволення, а також колективного винищення тих, хто не бере в тому участi, хто не належить до певного класу чи партii, покладае всi сподiвання на системи, переконання, раси та загальноприйняте.

Окремiшня людина втрачае значення. Тих, хто не е членом партii чи модноi секти, просто цураються.

Втiм, фактичний крах комунiзму, фашизму, нацизму i капiталiзму з вiдповiдними полiтичними, соцiальними та економiчними атрибутами посiяв серед народу сумнiв щодо ефективностi цих систем.

Хоча майже всi народи Землi, можливо, оркестрованi всесильними засобами масовоi iнформацii, вимагають демократii i права голосу, але на виборчi дiльницi десь 50 % виборцiв не приходять, а там, де це обов’язково, не вiддають свого голосу нiкому або свiдомо бойкотують складенi системою списки.

За винятком деяких рiзновидiв iсламу, в релiгiях вiдбуваеться те саме, i хоча на демографiчних мапах зазначаеться, наприклад, що Італiя е католицькою краiною, насправдi храми заповненi хiба що допитливими туристами, безлюднi монастирi стають мiсцями аж нiяк не релiгiйних зустрiчей, а сам Папа стае об’ектом насмiшок за його нацiональну належнiсть чи звички.

Понад усякий сумнiв, усе, що традицiйно розумiли як «священне», опинилося на межi зникнення.

Щонайкраще вирiшення цiеi проблеми полягае в усвiдомленнi того, що iстинно важливi не системи, а люди, якi до них належать.

Головне – моральна мiра вартостi цих людей.

Тепер мало важить, хто правуе краiною – «правi» чи «лiвi», який в нiй устрiй – президентський чи монархiчний. Головне, щоб при владi в краiнi були добрi, чеснi, справедливi, мужнi та поряднi люди.

Навiть найгiрша система, iнтегрована i керована доброчесними людьми, дае народовi щастя, багатство, добробут i мир. А найкраща система, якщо влада в нiй належить аморальним типам, принесе пiдданцям самi страждання.