Плисти проти течії. Том 2

Людина вiдрiзняеться вiд тварини тим, що схиляе колiна не для того, щоб дотягтися до годiвницi, а тому що вiрить у Бога, у вищу силу, що перебувае в ii серцi, що звертаеться до неi iз самоi глибини душi: «Бог iснуе!»

Про людину

Потрiбнiсть доброчесних людей

Саме на цьому моральному аспектi, що випливае iз внутрiшньоi чистоi природи, iз самого ества, наголошував у бiльшостi своiх творiв Платон i, понад двадцять сторiч потому, Кант та його наступники.

Жоден фiлософ цього не заперечував, жоден мислитель не ставив пiд сумнiв таку потребу.

Але пiсля занепаду античного свiту цю безперечну iстину обумовлювали богословськими, полiтичними та соцiальними, а то й просто економiчними причинами.

З розвитком науки i механiки механiстичне розумiння речей розповсюджуеться на метафiзику, поступово затягуючи iндивiда у трясовину – «культ процесiв» i iх виникнення.

Таким чином, доброта i доброчеснiсть, властивi людинi, зумовлюються ii релiгiею, родиною, географiчним, расовим походженням i багато чим iншим, чим можна було б списати цiлi сторiнки з деталiзованим перелiком упереджень та спрощень.

Людство дало себе затуманити програмами й системами, формами, а не змiстом. Оскiльки етична платформа дала трiщину, люди вдаються до доволi утопiчних формул рецептурного довiдника, адже, уявивши зло як щось реальне, – яке вже не е простою вiдсутнiстю добра, а незаперечною присутнiстю, – люди впадають в екзорцизм усiх гатункiв, знеособлений у надiндивiдуальному. Єство вiдступае на другий план, пiдпорядковуючись механiзму, який гiпотетично, за допомогою конфесii чи розуму, мае створити досконалу людину, виходячи з ii власних недосконалостей.

Власне це намiр звести кам’яну мiцну й надiйну стiну з глиняноi цегли, у певному виглядi й порядку, сподiваючись, що «магiя» сукупностi змiнить природу iндивiдуального та окремого i перетворить цеглу на камiнь.

Духова масовiсть сторiччями передувала сучасним конвеерам, бо, нехтуючи реальнiсть, вважалося, що, згромаджуючи часткове з частковим, постане досконале доброчесне створiння, подiбне до своiх попередникiв.

Ба бiльше, допускалася еволюцiя форм, заснована на невдачах i успiхах досвiду. А найголовнiше, що окрему особу було вiдтручено заради сукупностi людей, якi буцiмто були чистим винаходом систем, людей, яким тi системи уможливлювали виживання за умови пристосування i втрати своеi особистостi.

Продукти конвеера визначалися за походженням, тобто згiдно з тим, яка система iх породила.