Одна хвилина для нісенітниць

А значить, мати-власниця коляски мае отримати документи на машину, номернi знаки, обладнати ii фарами та гальмами – й, на довершення всього цього, сама отримати водiйськi права!

***

Для Майстра всi правила, навiть найсвятiшi, мали чисто прикладну цiннiсть i мали поступатися Реальностi, яка тiльки й була Верховним Законом.

Коли його донька-пiдлiток, наслiдуючи моду, захотiла носити сукню з вiдкритими плечима, ii мати вирiшила, що та ще замала для подiбноi сукнi. Палкi суперечки, не вщухаючи, тривали днями.

Зрештою вони звернулися до Майстра, аби той розсудив iх, на що почули таку вiдповiдь: «Нехай спробуе поносити. Якщо ця сукня не спаде з неi – значить, вона достатньо доросла, щоб носити ii».

***

Чоловiк, що прийшов до Майстра по слово мудростi, був релiгiйним письменником. Майстер прийняв його з такими словами:

– Дехто пише, щоб заробити на життя; iншi – щоби подiлитися своiми здогадками чи пiдняти питання, якi не даватимуть спокою iхнiм читачам. А ще хтось пише для того, щоб зрозумiти свою власну душу.

І, трохи порозмисливши, додав:

– Такi письменники втiлюють в слова божественний змiст – не зважаючи на те, про що саме вони пишуть.

***

Коли його запитали, на що схоже просвiтлення, Майстер сказав:

– Це нiби зайти в пустелю й несподiвано вiдчути, що за тобою спостерiгають.

– Хто саме?

– Скелi, дерева i гори.

– Моторошне вiдчуття.

– Навпаки – втiшне. Але через те, що воно таке незвичне, страшенно хочеться якнайскорiше втекти до звичного свiту людей – зануритися в iхнiй гамiр, iхнi слова, iхнiй смiх – все те, що насправдi вiдрiзае нас вiд Природи й Реальностi.

***

Коли його запитали, чи не розчарований вiн тим, що його зусилля очевидячки дають так мало плодiв, Майстер розповiв iсторiю про равлика, який почав вибиратися на вишневе дерево одного холодного вiтряного дня пiзньоi весни.

Горобцi на сусiдньому деревi добряче покепкували на його рахунок. Один з них навiть пiдлетiв i сказав равликовi:

– Гей, телепню, чи ти не знаеш, що на цьому деревi немае жодноi вишеньки?

Але малюк, не зупиняючись у своему русi, вiдповiв так:

– Зараз – нi, а коли я на нього видерусь, то будуть.

***

Один учень був схильний до тривалих приступiв депресii.

– Мiй лiкар наполягае, щоб я приймав лiки, аби моя депресiя не глибшала.