Коханець леді Чаттерлі

Потiм вiн подивився на неi з тим самим бентежним покликом глибоких, сяючих очей. Вона бiльше не могла стримуватись. Із ii грудей линуло зустрiчне нездоланне бажання: вона мала вiддати йому все, все.

Вiн виявився цiкавим i дуже нiжним коханцем, надзвичайно уважним до жiнки; хоча безвладно здригаючись, вiн водночас був нiби вiдчуженим, ловив кожен звук довкола.

Для неi все це нiчого не важило, окрiм того, що вона вiддалася йому. Через деякий час вiн скiнчив здригатись – i лежав тихо, дуже тихо. Вона легко, спiвчутливо погладила його по головi, що лежала в неi на грудях.

Звiвшись, вiн поцiлував iй обидвi руки, потiм обидвi ii ноги у замшевих пантофлях, мовчки вiдiйшов у бiк кiмнати i стояв, повернувшись до неi спиною. Кiлька хвилин панувала тиша. Потiм вiн повернувся i пiдiйшов до неi, коли вона сiла на свое колишне мiсце бiля вогню.

– А тепер, я думаю, ви мене зненавидите, – сказав вiн тихо i кволо. Коннi швидко глянула на нього.

– Чому? – спитала вона.

– З ними завжди так, – мовив вiн.

– За це останне я просто повинна вас зненавидiти, – обурено сказала вона.

– Я знаю! Знаю! Так i повинно бути! Ви страшенно добрi до мене! – знiчено вигукнув вiн.

Їi здивувало, чому вiн так принижуеться.

– Чому б вам не присiсти? – спитала вона. Майклiс глянув на дверi:

– Сер Клiффорд, – сказав вiн, – не буде… не буде?…

Коннi на мить замислилась.

– Мабуть, що так, – сказала вона i знову подивилась на нього. – Я не хочу, щоб Клiффорд знав… або навiть здогадувався.

– Зле? О Боже мiй, звiсно, нi! Ви просто занадто добрi до мене… Менi цього не витримати.

Вiн одвернувся, i вона побачила, що наступноi хвилi вiн розридаеться.

– Але ж ми не дамо йому взнати, так? – вела вона далi. – Це завдало б йому болю. А якщо не знаеш, не пiдозрюеш, тобi й не болить.

– Щодо мене, – мовив вiн майже грубо, – то вiд мене вiн нiчого не дiзнаеться. Ось побачите. Щоб я та себе занапастив! Ха-ха! – вiн глухо, цинiчно засмiявся з цiеi думки.

– Можна менi поцiлувати вашу руку й пiти? Я думаю проiхатися до Шеффiлда, там поснiдаю, якщо можна, i повернуся сюди до чаю. Чи можу я щось для вас зробити? Чи можу бути впевненим, що ви не ненавидите мене – i не зненавидите згодом? – В останнiх його словах забринiли нотки вiдчайдушного цинiзму.

– Нi, я не зненавиджу вас, – вiдповiла вона.