Коханець леді Чаттерлі

Вона розпитувала його про нього самого, про його батька й матiр, про братiв… Люди завжди чимось ii цiкавили, а коли вони ще й пробуджували симпатiю, вона зовсiм забувала про класовi розмежування. Майклiс вiдверто розповiдав про себе, дуже вiдверто, без усякоi гри на публiку, – просто вiдкривав iй свою згiрклу, збайдужiлу душу безпритульного собаки, а iнодi в його словах свiтилася мстива гордiсть за свiй успiх.

– Але чому ви – така самотня пташка? – спитала Коннi, i вiн знову кинув на неi отой свiй глибокий допитливий погляд.

– Так вже воно в деяких птахiв ведеться, – вiдповiв вiн. І додав з вiдтiнком дружньоi iронii: – А ви гляньте-но на себе, хiба ви не живете, як самотне пташенятко?

Коннi, трохи збентежена, якусь хвилю мовчала. Потiм промовила:

– Лише частково. І все одно не зовсiм самотньо, як ви.

– Отже, я – зовсiм самотнiй птах? – перепитав вiн, знову всмiхаючись, нiби його мучив зубний бiль, – такою кривою була ця посмiшка, а очi лишалися незмiнно смутними або покiрними, зневiреними та зляканими.

– А що? – спитала вона, затамувавши подих. – Ви ж такий i е, хiба нi?

Вона вiдчула його шалене бажання, що линуло до неi, i ледве опанувала себе.

– О, ви маете рацiю, – вiдповiв вiн, вiдвертаючись та опускаючи погляд з тiею незворушнiстю прадавньоi раси, що майже не зустрiчаеться нинi. І саме це позбавило Коннi останньоi змоги опиратися. Вона бiльше не вiдчувала себе окремо вiд нього.

Вiн подивився на неi проникливим поглядом, який усе бачив, усе мiг зрозумiти.

– Це страх як люб’язно з вашого боку отак дбати про мене, – стримано мовив вiн.

– А чого б то менi про вас не дбати, – озвалася вона, тяжко зiтхнувши.

Вiн криво всмiхнувся:

– Он як!.. Можна менi хвильку потримати вас за руку? – раптом спитав вiн, втупивши у неi погляд майже гiпнотичноi сили i звертаючи до неi заклик, що долинав до самого ii лона.

Вона дивилася на нього, зачарована, застигла, а вiн ступив до неi, опустився поруч на колiна i, охопивши руками ii ноги, притуливсь лицем до ii колiн i так завмер. Зовсiм розгублена, вона зачаровано дивилася вниз на його нiжну шию, вiдчуваючи, як його обличчя притискаеться до ii стегон. Палаючи у нестямi, вона не змогла втриматись i у поривi нiжного спiвчуття поклала долоню на його беззахисну шию, i вiн затремтiв, немов у пропасницi.