Тринадцятиканоння. Тексти, що створили цивілізацію

Щоб приготувати туш для письма, ii розтирали у спецiальнiй тушеницi (янь), попередньо наливши воду, оцет чи iнший розчинник у заглиблення. Цi заглиблення поетично називали «озерце тушi» (мо чi). На деяких тушеницях було два заглиблення – одне для чорноi тушi, друге – для червоноi.

Туш пiзнiше використовували i пiд час друкування книжок, а також у живописi та пiд час фарбування будинкiв i палацiв. Своею чергою жiнки, до прикладу, фарбували тушшю брови.

Тушеницi, якi з’явилися в Китаi понад 6000 рокiв тому, виготовляли зазвичай iз каменю, рiдше – з твердих порiд дерева чи слоновоi кiстки.

З VI ст. у iсторичних джерелах фiксуються першi достовiрнi повiдомлення про приватнi книгозбiрнi. Зокрема, згадуеться приватна книгозбiрня самiтника Жуань Сяо-Сюя (479–536), який був великим знавцем iсторичних трактатiв.

Однак з впевненiстю можна сказати, що збирання приватних бiблiотек було досить поширеною пристрастю серед освiченоi частини китайськоi елiти значно ранiше, зважаючи на ставлення китайцiв до книжки як до цiнностi величезного значення.

Впродовж iсторичноi епохи Пiвнiчних та Пiвденних династiй (IV–VI стст.) канонознавство дуже занепало, бо бiльшiсть коментаторських традицiй загинули, а неперервнi учительськi лiнii передачi перервалися.

Найбiльше постраждала «школа текстiв нового письма» – збереглася лише школа Хе коментаря «Гун’яна» на «Чунь цю». З традицii «школи текстiв старого письма» залишились: школа Мао коментаря до «Ши цзiну»; школа Чжен коментаря до «Сань лi» (трьох канонiв ритуалiв – «Лi цзи», «Чжоу лi» та «І лi»); школа Пу коментаря «Цзо» на «Чунь цю».

Саме цi п’ять коментаторських шкiл (одна «текстiв нового письма» та чотири – «текстiв старого письма») сформували «iстинну передачу [вчення]» пiсля об’еднання Китаю династiями Суй i Тан.

Крiм того, на кiнець цiеi iсторичноi епохи в канонознавствi мiж собою конкурували двi школи – «пiвнiчна школа» (бей сюе) та «пiвденна школа» (нань сюе), якi спиралися на коментарi до канонiв видатного канонознавця Чжен Сюаня (127–200).

Рiзниця мiж ними полягала в тому, що «пiвнiчна школа» загалом вирiзнялася консерватизмом та довiрою до тлумачень канонознавцiв I–III стст., тим часом як «пiвденна школа» авторитетними вважала працi Кун Аньго, а також Ван Бi (223–249) та Ду Юя (222–285), конфуцiанськi та даоськi перекази, мiстико-мантичну традицiю, зазнала впливу буддiйських iдей та тлумачила змiст канонiв ширше.