Божественна комедія

103 А майстер той Адамо, роздобрiлий,

Його в одвiт у пику затопив,

Бо мав кулак не надто обважнiлий,

106 Приказуючи: «Хоч не з ряду бив,

Бо рухатись менi не дуже зручно,

А все ж удар не надто ослабiв».

109 А той вiдмовив: «Трапивши невлучно

У пломiнь, ти не квапив нiг прудких,

Коли монету карбував поштучно».

112 Товстун же: «Правда йде зi слiв твоiх,

А чи слова ти правди говорив цi,

Коли за правду мав троянець iх?»

115 «Брехав я в словi, ну, а ти в карбiвцi, —

Сказав Сiнон, – тож ти життя й знання

Вiддав, щоб жить на чортовiй верхiвцi».

118 «Клятвопорушнику, згадай коня, —

Вiдмовив черевань, – i тим карайся,

Свiт пам’ята тебе до цього дня».

121 «А ти вiд спраги лютоi старайся, —

Промовив грек, – налить живiт бурди

І черевом, як плотом, прикривайся!»

124 Тодi монетник: «В тебе, як завжди,

Мерзоти повен рот, на гидь багатий,

Бо спрагу чую й дмуся од води,

127 Ти ж весь в жару, горить язик проклятий,

І дзеркало, в яке дививсь Нарцис,

Ти б без запрошення почав лизати».

130 Що iнтерес до спору в мене рiс,

Учитель мовив: «Що тобi в цiм дивi?

Ще трохи – й я цього б не перенiс».

133 Коли сказав менi вiн так у гнiвi,

Я озирнувсь, i стид мене пойняв;

Ще й досi у душi вiн соромливiй.

136 Мов той, хто лихом снив, як сон змагав,

І, щоб те снилось лиш, вiн мрiяв спавши,

Бо переплутував з уявним яв, —

139 Таке ж i я чинив, благання славши

Вiд серця, щоб менi пробачив вiн,

І, що я прощений уже, не знавши.

142 «І менший сором бiльшу iз провин, —

Сказав мiй вождь, – спокутуе звичайно,

Й тобi журитися нема причин.

145 І пам’ятай, що стану я негайно

З тобою, в разi доля допуска,

Подiбнi свари слухать непотайно.

148 Волiть iх слухать – воля то низька».

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ПЕРША

1 Язик той, що завдав менi страждання,

Вiд чого сором в мене рiс i рiс,

Одразу ж вгамував моi вагання.

4 Так я чував, – був у Ахiлла спис

Вiд його батька, що у час той самий

І рани завдавав, i лiки нiс.

7 Залишили ми тi злощаснi ями,

Обходячи по краю без дорiг,

І не обмiнювалися словами.

10 Похмурий день на вiдпочинок лiг,

Я бачив кепсько, мов крiзь сутiнь ночi.

Раптово я почув – звучав десь рiг;

13 Вiн заглушив би грiм, що з хмар гуркоче

Мiж блискавок та дощових гiрлянд, —

І спрямував туди своi я очi.

16 Коли пiд натиском невiрних банд

Великий Карл втрачав братiв по зброi,

Так моторошно не сурмив Орланд.