Божественна комедія

Тож знаю шлях я, – хай твiй ляк мине.

31 Цi болота, що всюди тут панують,

Смердять навколо мiста злих жалiв,

Де вороги загибель нам готують…»

34 Забув я, що вiн далi говорив,

Бо надто вражений я став страшилом,

Коли на вежi вогнянiй уздрiв

37 Пекельних фурiй, що звились над схилом

Утрьох, жахливi, геть усi в кровi,

Хизуючись своiм жiночим тiлом.

40 Зеленi гiдри – шати iх живi,

Замiсть волосся ж в них клубки змiiнi

Сичали в кожноi на головi.

43 І вiн, служниць пiзнавши господинi

Над царством вiчного плачу гiрким:

«Поглянь, – сказав, – на лютих цих ерiнiй.

46 Це – Алекто iз голосом гучним,

А поруч – Тiсiфона, образ жаху,

Мегера ж – злiва». І скiнчив на цiм.

49 Тi ж груди дряпали собi, з розмаху

Руками били й так ревли з-за стiн,

Що до поета я припав зi страху.

52 «Медуза де? Хай скам’янiе вiн, —

Вони горлали, дивлячись додолу, —

На ньому мста Тезеевих провин!»

55 «Ти вiдверни й сховай лице пiд полу:

Побачивши страшний Горгони лик,

Забудеш путь по сонячному колу», —

58 Сказав i повернув мене убiк

Учитель та притис iще й руками

Моi долонi до моiх повiк.

61 О люди iз здоровими думками!

Помислiть-но, яка наука вам

Пiд цими дивовижними рядками!

64 Тим часом рiс у напрямi до брам

Разючий гуркiт у бурхливiй хвилi,

Надаючи стрясання берегам.

67 Так вихори шалiють знавiснiлi,

Коли повiтря б’ють двi течii,

У прямуваннi рiзнi, рiвнi в силi, —

70 Гiлля ламають, гатять ручаi,

Нестримно мчать, женуть людей, худобу,

Не розбиравши, де стада чиi.

73 І вождь, звiльнивши зiр менi: «Ти спробуй

Звернути ока нерв спочилий свiй

На древню пiну й пари люту злобу».

76 Мов жаби, як зачують раптом змiй,

Закумкають, аж затуляеш ушi,

І всi пiд воду кинуться мерщiй, —

79 Так, бачив я, численнi грiшнi душi

Вiд Одного тiкали в твань грузьку,

А Той ступав по Стiксу, як по сушi.

82 А щоб запону одслонять важку,

В задусi зводилась його лiвиця,

Мов пiднiмала рiч якусь тяжку.

85 Я взнав посла небес, що мав явиться,

Звернувсь до вчителя, i вiн мовчком

Дав знак менi в шанобi поклониться.

88 Ах, як гнiвився цей борець iз злом,

Що ображало в ньому досконалiсть!

Вiн браму розчинив тонким жезлом.