Божественна комедія

25 І руку простягнув вожай мiй любий,

Землi взяв жменю та як кидоне

В голоднi пащi наiдок той грубий!

28 Мов пес, коли йому шматок заткне

Голодну пащу й зiв, з брехання спухлий,

Замовкне раптом, поки не ковтне, —

31 Так Цербер увiрвав, одразу вщухлий,

Свiй рев, який так голосно гуде,

Що душi тут усi були б поглухли.

34 Йдучи по тiнях, по яких iде

Дощ нескiнченно, ставили ми ноги

В порожняву у виглядi людей.

37 Вони пiдводитись не мали змоги,

І лиш один схопивсь аж пiдстрибнув,

Коли побачив нас серед дороги.

40 «О ти, хто смiло в Пекло це ступнув, —

Вiн проказав, – мабуть, мене впiзнаеш,

Бо ти уже, коли я вибув, був».

43 І я йому: «Такий ти вигляд маеш

Унаслiдок тривалого ярма,

Що вже навряд тепер тебе вгадаеш.

46 Повiдай же – бо тут ти недарма, —

Який ти грiх вчинив, що кар за нього

Є сила важчих, гiрших же нема?»

49 І вiн: «У мiстi, заздрому до всього,

Ти народився, – тож я твiй земляк,

Бо й я родивсь там для життя масного.

52 Обжерливiстю вiдзначавсь я так,

Що Чвакалом дражнили всi знайомi, —

А тут я мокну пiд дощем, бiдак.

55 І довелося не менi самому

Однакових тут скуштувать силець

За грiх однаковий». Сказав по тому

58 Я: «Чвакало, так скрушно для сердець

Бринить твiй жаль i викликае сльози;

Та, може, знаеш ти, який кiнець

61 У нашiм мiстi матимуть погрози,

І що веде спiвгромадян до чвар,

І де зростають праведностi лози?»

64 І вiн менi: «Пiсля тривалих свар

Рясна проллеться кров лiсовиками,

А партiю противну жде удар.

67 На третiй рiк повернуться до брами

Вигнанцi й переможницькi вiйська,

Й пiдлесник прийде нинiшнiй з вiйськами.

70 Притисне здоланих п’ята важка

Тих, що надовго мiстом завладають,

А цим лишаться сльози i тоска.

73 Два праведники марно промовляють:

Жадоба, скупiсть, заздрiсть до ества —

Од iскор тих в людей серця палають».

76 Так закiнчив печальнi вiн слова,

І я йому: «Іще прошу, менi ти

Вiдкрий усе, що темрява хова.

79 Тегг’яйо, Фарiната знаменитий,

Ще Рустiкуччi Якопо й ще хтось, —

От як Аррiго й Моска iменитий, —

82 Скажи менi, де мiсце iм знайшлось?

Дiзнатись хочу про судьбу найкращих —

Іти iм в Рай, чи в Пекло довелось?»

85 І вiн: «У норах ще чорнiших, важчих

За гiрший грiх каратись треба iм,

Побачиш iх внизу у муках тяжчих.

88 Як знову пiдеш свiтом ти живим,

Прошу, згадай мене хоч ненароком,

А бiльш я не скажу й не вiдповiм».