Божественна комедія

46 Як журавлиний ключ iз зойком мчить,

Коли на пiвдень вiдлiтае птиця,

Так я, передбачавши ремства нить,

49 Уздрiв, як тiней гурт в бурханнi мчиться,

І запитав: «Учителю, яким

Жiнкам так грiзно чорний вiтер мститься?»

52 «Найперша з тих, що виглядом своiм

Тебе цiкавить, – вiн менi промовив, —

Була царицею над свiтом всiм;

55 Щоб одiбрати грунт у марнословiв,

Їй пiдказала похiть навiсна

Розпусту скриту вивести зi сховiв, —

58 Семiрамiда, Нiнова жона

І спадкоемиця його зрадлива;

Султан тепер там, де жила вона.

61 А це – кохання жертва нещаслива,

Яка збезчестила Сiхея прах;

А далi – Клеопатра похiтлива».

64 Я вздрiв Єлену, за яку в боях

Лягли вiйська, Ахiлла мiць велику,

Яка з кохання згинула в вiках,

67 Парiса вздрiв, Трiстана й ще без лiку

Тих нещасливих, що Амор жене,

Як за життя iх гнав на згубу дику.

70 Коли мiй вождь назвав число значне

Мужiв i дам – весь почет iменитий,

Я засмутився, жаль пройняв мене,

73 І я сказав: «Спiвцю, поговорити

Хотiв би я iз тiнями двома,

Що вихор iх жене несамовитий».

76 І вiн: «Побачиш, як зрiдiе тьма

Й вони наблизяться: iм’ям любовi

Благай, i пара пiдлетить сама».

79 Коли до нас iх вир пiднiс раптовий,

Подав я голос: «Привиди журби,

Як Інший зволить, станьмо до розмови».

82 Як в полум’i жадоби голуби

У рiднi гнiзда мiж зеленi крони

Летять на крилах спiльноi судьби, —

85 Вони удвох з оточення Дiдони

Перенеслись у пiтьмi коловiй, —

І стали бiля нас без заборони.

88 «О ти, що ходиш по землi живий

І надiйшов сюди, у сморiд чорний,

До нас, що свiт забарвили в кровi.

91 Якби нам другом цар був непоборний,

Вблагали б ласку ми тобi послать,

Щоб ти щасливим був у висi горнiй.

94 То слухай, споминай, що е згадать,

І поки буря десь там забарилась,

Ми будем слухати i розмовлять.

97 Жила я там же, де й на свiт з’явилась,

Над морем тим, що в нього По втiка,

Котра супутниць тьмою збагатилась.

100 Кохання, що шляхетних обпiка,

Його зманило молодичим станом,

Який сточила тут печаль гiрка.

103 Кохання, що кохать дае й коханим,

Мене взяло, вогнем наливши вщерть,

Що став моiм вiн, як ти бачиш, паном.

106 Кохання нас вело в злощасну смерть.

Каiна жде того, хто кров’ю вмився», —

І вже iх ворушила вiтраверть.