Геніальне кохання

Такого персонажа-пiдлiтка у виставi не виявилося, тож одягати його треба було вдома.

– Я почищу ваш одяг, – вихопила Марина з рук Романа Лук’яновича кульок з шатами. – Жiночi руки це зроблять краще. А завтра принесу! Не хвилюйтеся!

Їi хапливий жест викликав ехидну усмiшку в Яни, яка ще раз переконалася, що ця мiдна кучерявка по вуха залипла в iхнього директора. Ох уже цi бабськi запобiгання, що видають iх з головою! Цiкаво, що на це Ромашка?

Вона кинула пильний погляд на його обличчя, але вiн зробив вигляд, що заклопотано вивчае стосик книжок на столi.

– До речi, Яночко, вiзьмiть для ознайомлення, – простягнув вiн iй чималенькi «Спомини про Івана Франка». – Саме тут е тих кiлька збережених спогадiв про весiлля Івана Яковича. Мусимо завтра бути краще пiдготовленими, нiж у попереднi рази.

– Яке завдання нашого спецзагону? – Ясь гупнув себе п’ястуком у груди, обтягненi улюбленою чорною майкою «Born to die». – Кого викрадаемо чи лiквiдовуемо?

– Нiкого! – заперечливо хитнув головою татусь.

 – Ми мiняемо фiлософiю наших перемiщень у часi. Я проаналiзував попереднi мандрiвки i зрозумiв, що саме в бажаннi втрутитися у природний хiд подiй i крилися нашi невдачi. Вiдтепер ми не прагнутимемо бiльше нiчого змiнювати в минулому. Ми тiльки спостерiгаемо i фiксуемо. І цього досить для грандiозних вiдкриттiв.

– То що – завтра просто гульбанимо на гостинi у Франка? – здивувався «Народжений померти». – Нам не зашкодить чарочка вина, будьмо здоровi, пиймо до дна?

– І так, i не так! Просто бiльше ми в часовi пастки не потрапляемо.

Побули на вiнчаннi, побачили всiх видатних осiб i негайно назад додомоньку фiксувати все на паперi. Не треба пороти гарячки, бо ж вiднинi крiсло в нашому розпорядженнi. І ми зможемо зробити телепортацiю буденним iнструментом дослiдництва.

– Це якщо будемо мати вiльний доступ до крiсла, – слушно зауважила Яна.

– Що ж, доведеться долучити до складу нашоi команди й працiвницю лiтмузею, – зiтхнув Ромашка. – Хоча чим бiльше свiдкiв, тим швидший провал.

– Оксанця нас не видасть. Вона вмiе берегти таемницi. Хiба що своему чоловiковi розповiсть. Але ж це святе – дiлитися сокровенним iз найрiднiшими! – заспокоiла присутнiх Марина, гадаючи, що саме в цьому криеться подружнiй обов’язок.

– Гаразд, завтра на мiсцi вирiшимо! – пiднявся з крiсла Роман Лук’янович. – Збираемося в холi Нацiонального музею лiтератури об 11.00. Через годину там розпочнеться обряд вiнчання, тож на запiзнення вiдмовок нема.