Геніальне кохання

 – Печально, та повчально! І що менi тепер робити з цим болючим почуттям у грудях? Де моi заспокiйливi краплi? Нi, я бiльше так не витримаю! Завтра поiду до Лаври будь-що-будь, начебто оглянути нову виставку в Музеi раритетiв, а там мимоволi побачу його…»

Але Ромашка начебто почув ii далекий голос, бо за мить телефон музейницi завiбрував вiд його дзвiнка.

– Так, слухаю, – вклала вона в це коротке слово все свое довго тамоване бажання, мовби даючи згоду на вiнчальнiй церемонii. Серце забилося, як хвiст у теляти.

Роман Лук’янович чемно привiтався i спробував пожартувати про Америку, але навiть на вiдстанi вiдчувалося його хвилювання.

– Мариночко… Марино Андрiiвно, нам треба зустрiтися, аби обговорити деталi наступноi подорожi… Пригадуете наш останнiй вечiр перед вiдльотом?

– Так, – мовила вона, тремтячи вiд напруження. – Чудово пригадую!

З неслухняного язичка ледь не зiрвалося: «Я вже його нiколи не забуду!», але вчасно схаменулася, пам’ятаючи, що несамовита жiноча любов вiдлякуе чоловiка так само, як i цiлковита байдужiсть.

Тому треба бодай голову зберiгати холодною. Але як це зробити, коли в жiнки буквально все пронизано почуттями?

Вони зустрiлися того ж вечора, неспiшно прогулюючись травневим парком над величним Днiпром. Дiзнавшись, що плетене крiсло забрала Оксана в Лiтературний музей Украiни, обмiнявши його на шевченкiвськi раритети з iхнiх фондiв, Ромашка кинувся пильно вивчати все, що пов’язано з цiею вiдомою iсторичною будiвлею. І таки вiдкопав потрiбну подiю – саме тут у капличцi колегii Павла Галагана 4 травня вiнчався Іван Франко зi своею дружиною Ольгою Хоружинською.

Це була велика удача для мандрiвникiв у часi, адже на носi було якраз 16 травня, що вiдповiдало 4 травню за старим стилем.

Марина Кононенко на все погоджувалася, пропускаючи промову коханого повз вуха, думаючи зовсiм про iнше – як вiн кумедно рухаеться, запально жестикулюе, як мило посмiхаеться сiточкою веселих зморщок бiля сiрих очей, схованих за скельцями окулярiв. Усе в ньому iй подобалося.

І вона просто вмирала вiд бажання погладити його по головi, розкуйовдити такого хлопчачого бiлого чуба, припасти губами до повнявих уст пiд смiшними вусиками.

Вона сама запропонувала знайти костюми для подорожi, адже це був чудовий привiд далi перебувати у тiсному контактi й можливiсть телефонувати коли завгодно нiбито у справах. Того вечора вона сама хапливо поцiлувала його на прощання, бо Ромашка щось замешкався, не наважуючись на iнтимнiсть.