Врятувати Тараса Шевченка

Вiн одразу гукнув заступницю директора, яка тепло прощалася з гостями бiля ворiт.

– Марино Андрiiвно, знову з цим крiслом халепа! – охоронець показав у куточок заскленоi веранди.

– А що сталося?

– Таке враження, нiби в ньому хтось сидiв!

– Справдi, щось до цього експоната останнiм часом занадто велика увага, – згадала заступниця директора вчорашнiй трафунок, коли поважний дебелий пан будь-що хотiв у ньому вмоститися. І, попри пояснення, що це заборонено, вiн вперся, як вiслюк. Поки врештi-решт не домiгся свого.

– А той школяр уже вийшов? – згадала кучерява екскурсовод про хлопчика, який самотньо оглядав експозицiю.

– Ой, я якось не зауважив, – знiтився охоронець i глипнув на монiтор. – Мабуть!

– Дивний хлопчина: все так ретельно оглядав, що менi захотiлося з ним познайомитися. Тепер дуже мало таких учнiв. Їм зараз не Шевченко в головi, а комп’ютернi iгри.

Охоронець удруге знiтився, бо сам полюбляв, коли не було вiдвiдувачiв, погратися в «стрiлялки». Тож подумав, що заступниця директора натякае на нього.

– А той вчорашнiй нахаба так i не прийшов за записником? – запитала Марина Андрiiвна.

– Нi, – простягнув охоронець синю книжечку, що лежала в нього на столi.

– Нехай буде у вас! – махнула рукою заступниця директора i зайшла у науковий вiддiл, який слугував спiльною кiмнатою для музейникiв. Тут зазвичай за кiлькома комп’ютерами сидiли шевченкознавцi.

А дарма! Бо якби Марина Кононенко, що так i не захистила дисертацiю про мову творiв Шевченка, розгорнула записник, то знайшла би там чимало цiкавого.

Роздiл 4

Яна Приймак уже тричi набирала номер сина директора, але капосний хлопчисько вiдключив телефон. Ох уже цi тинейджери! Завжди iз себе щось корчать! Останнiм часом цей школярик взяв собi за моду називати ii «лялечкою». Мовляв, тепер вiн буде нею опiкуватися. Смiх та й годi! Адже вона на десять рокiв старша за нього! Ото кадр росте! Як iз ним справляеться Роман Лук’янович?

Чи, може, справдi мобiльний у Яся розрядився.

Уже мiсяць, як вона остаточно розчарувалася у своему хлопцевi Борисовi, який виявився самозакоханим егоiстом. Схоже, окрiм комп’ютера, футболу i пива його бiльше нiчого не цiкавило. З ним навiть нема про що поговорити! За рiк iхнiй зустрiчей той не прочитав жодного книжки. Бевзь та й годi! А вона – бевзиха, якщо на такого повелася.