На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Героїчні канікули» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Легкое чтение, Фантастика, Историческая фантастика. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Героїчні канікули

Автор
Дата выхода
12 октября 2020
🔍 Загляните за кулисы "Героїчні канікули" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Героїчні канікули" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Александр Гаврош) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Фантастична повість Олександра Гавроша «Героїчні канікули» – третя книжка серії «Музей пригод» (дві попередні – «Музей пригод» та «Врятувати Тараса Шевченка» – вийшли друком у видавництві «Фоліо»). Весняні канікули обернулися для Яся Попадинця неабиякими пригодами, адже він вирушив зі своїм дідусем Лук’яном на Закарпаття – у місто Хуст, де той народився і де була похована його мати. Ясів дідусь перед смертю вирішив знайти хоч якусь інформацію про свого батька, який загинув ще до його народження. І як же здивувався Ясь, побачивши у Хустському краєзнавчому музеї уже знайоме крісло-гойдалку – загадковий портал переміщення в часі. І, звичайно ж, метикуватий хлопчина не збирався втрачати свій шанс побувати у минулому. Цього разу він опинився у тому ж Хусті, тільки 1939 року, коли вирішувалася доля Закарпатської України, зустрівся зі своєю прабабцею Марічкою, тоді ще 18-річною дівчиною, і таки дізнався, що його прадід – січовик Іван Лазорик – загинув, захищаючи незалежність Карпатської України.
📚 Читайте "Героїчні канікули" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Героїчні канікули", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
В поiздi вiн почувався як удома. Інший сусiд зверху – важкий чолов’яга у заношеному светрi – подався до приятелiв у кiнець вагона, звiдки доносився збуджений гамiр.
Дiдусь дочекався чаю, витягнув ватрушки, якi ми купили на дорогу, i, крекнувши, почав гучно колотити ложкою об склянку.
– Це не ввiчливо! – зробив я йому зауваження. – Треба розмiшувати цукор так, щоб нiхто не чув.
– Кх… Базiкало! – скривився дiдик. – Не вчи старого кашляти! Ти не бачиш, що я навiть цукру не поклав. – І додав пошепки: – Це я перевiряю, чи нас сусiд не пiдслуховуе.
Я скосив очi на худорлявого юнака, який лежав на верхнiй полицi iз заплющеними очима.
– Вiн уже спить. Хоча у навушниках так гримить музика, що я аж сюди чую.
– Теж, мабуть, тугий на вуха, як i я, – пожартував дiдусь, але раптом посерйознiшав. – Ти ж так не робиш? – тицьнув вiн пальцем на полицю над собою.
– Нi, – збрехав я, хоча часто саме так засинав у навушниках. – Я ж не дурбецало в кедах.
– Йо, свинство починаеться з дитинства, – ковтнув дiдик чаю.
– Ого!
– В селi Калини мешкала моя мати.
– Так, а батько твiй, себто мiй прадiд Іван, загинув на фронтi пiд час Другоi свiтовоi вiйни, – похвалився я знаннями родинного дерева. Тато менi про це iнодi згадуе, коли часом перебере на черговiй презентацii в музеi i завалить додому в ностальгiйному настроi.
– Який ти в нас мудрагель! – задоволено посмiхнувся дiдусь i, вiдщипнуши крихту булочки, пожував. – Свого батька я нi разу не бачив. Бо я народився, коли його вже поховали.
– То ми iдемо на його могилу? – схопився я на рiвнi. – Героi не вмирають! Слава нацii! Смерть ворогам!
– Нi, не на могилу, – старий одразу спохмурнiв. – На жаль, я не знаю, де вiн похований. Навiть, соромно зiзнатися, не вiдаю, ким вiн був? Який iз себе? Чим займався?
– Ти якийсь геть темний… Вiн хiба не одружився з твоею мамою?
– У тому-то й рiч.
– О, це вже я десь бачив в якомусь мексиканському серiалi! Як тобi не соромно дурити дитину?
– Життя таке складне, що й чорт ногу звихне! Це тiльки у кiно завжди гепi-енд. Усi ми – недосконалi. І ти, i я… Аби здоров’я, а грiхи будуть!
– То ти справдi нiчого не знаеш про свого тата? – у мене закляк мозок.








