Героїчні канікули

 – Але ми про нього нiчого достеменно не знаемо. Добре, що маемо в родинi професiйних журналiстiв та iсторикiв».

Пiсля щедрого обiду, приправленого мiцними частунками, старечу похилило до сну. Тому вирiшили годинку-двi перепочити, а надвечiр прогулятися на Замкову гору, де на мiському цвинтарi знаходилася могила Марii Попадинець, скромноi медсестри районноi лiкарнi, яка подарувала свiтовi сина-журналiста Лук’яна Івановича, його онука – директора Музею раритетiв Романа Лук’яновича i правнука, школяра киiвськоi елiтноi гiмназii Івана Романовича, себто мене.

Роздiл 4

Пообiднiй вiдпочинок, або, як кажуть iспанцi, сiеста, затяглася. Лежачи поруч на лiжку, дiд зiзнався менi, що завжди любив прилягти на «полудне». Навiть у редакцii мав у своему кабiнетi чотири зiставлених докупи стiльцi, на яких простягав на пiвгодини кiстки. Мовляв, цього достатньо, аби голова знову стала свiжою. І знаменитий англiйський полiтик Черчилль завжди так робив.

Коли прокинувся, найстарший Попадинець iз господарем уже роздивлялися у вiтальнi новi книжки про Карпатську Украiну.

– Добре, що iх видано. Але цього насправдi дуже мало! Крихта! Мiзер! Крапля в морi! За тридцять рокiв ми навiть не видали всiх споминiв очевидцiв тих подiй! А архiви? До них нiхто i не приступав! – заводився дiд, розмахуючи грубим томом. – Ми ж навiть досi не маемо перелiку всiх жертв угорськоi агресii!

– Еге ж, поки що вiдомi лише пiвтори сотнi прiзвищ полеглих у першi днi, – погоджувався хустський iсторик.

– Це лише десять вiдсоткiв! Десять! Ганьба нам за таке безпам’ятство! – обурювався дiд. – Ганьба!

Я розумiв причину його гнiву. Але, схоже, вiн хотiв перекласти власну провину за бездiяльнiсть на чужi плечi. Мовляв, це просто в нас такi нездалi й лiнивi дослiдники. Нi, дiдику, ти сам повинен був розiзнати правду про свого батька! Я витягнув з полицi книжку зi списком полеглих.

– Так, Сергiю, веди гостей на вечiрнiй променад, iнакше ви тут ще й поб’етесь! – намалювалася на порозi повнява газдиня, панi Надiя, склавши руки в боки. І справдi, березневi днi – короткi, i темнiти починало перед сьомою.

Вийшовши з подвiр’я панельного будинку, ми опинилися на забрукованiй вулицi, що вела до триповерховоi напiвкруглоi будiвлi на розi.