Життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо

Що стосуеться повернення в рiдну домiвку, то сором заглушав найбiльш вагомi доведення мого розуму: я уявляв, як з мене кепкуватимуть всi нашi сусiди i як менi буде соромно глянути не тiльки на батька й матiр, а й на всiх наших знайомих. Вiдтодi я часто помiчав, до чого нелогiчна й непослiдовна людська натура, особливо в молодостi; вiдкидаючи мiркування, якими слiд було б керуватися в подiбних випадках, люди соромляться не грiха, а каяття, соромляться не вчинкiв, за якi iх можна справедливо назвати божевiльними, а виправлення, за яке тiльки й можна вважати iх розумними.

У такому станi я перебував досить довго, не знаючи, що робити i якi терени життя обрати. Я не мiг побороти небажання повернутися додому, а поки я вiдкладав, спогади про лихо, якого зазнав, дещо стиралися, разом з ними слабшав i без того слабкий голос розуму, який спонукав мене повернутися до батька, i закiнчилося тим, що я вiдкинув будь-яку думку про повернення i почав мрiяти про новi подорожi.

Та ж зла сила, яка спонукала мене втекти з батькiвського дому, яка втягнула мене в безглузду й необдуману затiю здобути собi статок, нишпорячи по свiту, i так мiцно забила менi в голову цю маячню, що я залишився глухим до всiх добрих порад, до умовлянь i навiть до заборони батька, – ця ж сила, кажу я, якого б не була вона роду, штовхнула мене на найнещасливiший учинок, який тiльки можна уявити: я сiв на корабель, що вирушав до берегiв Африки, або, як висловлюються нашi моряки своею мовою, – до Гвiнеi, i знову пустився в мандри.

Великим моiм нещастям було те, що в усiх цих пригодах я не найнявся простим матросом; хоча менi довелося б працювати трохи бiльше, нiж я звик, але зате я знав би обов'язки й роботу моряка i змiг би з часом стати штурманом чи помiчником капiтана, якщо не самим капiтаном. Але така вже була моя доля – з усiх шляхiв вибрати найгiрший. Так вчинив я й цього разу: в гаманцi у мене водилися грошi, на менi був пристойний одяг, i я завжди був на суднi справжнiм джентельменом, тому нiчого там не робив i нiчому не навчився.

У Лондонi менi пощастило потрапити (iз перших же крокiв) у хорошу компанiю, що не часто трапляеться з такими розпущеними молодиками, якi збилися з пуття i яким я був тодi, тому диявол не дрiмае i негайно розставляе iм якiсь пастки. Але не так було зi мною. Я познайомився з одним капiтаном, який незадовго перед тим ходив до берегiв Гвiнеi, й оскiльки цей рейс був для нього дуже вдалим, то вiн вирiшив вкотре вирушити туди.