Три мушкетери

Саме застуда змусила його вдягнути плащ, як вiн пояснював, погордливо поглядаючи на присутнiх i недбало пiдкручуючи вус, поки тi захоплено милувалися з гаптованоi золотом перев’язi, i особливо – д’Артаньян.

– А що ж ви хотiли, – казав мушкетер, – така тепер мода. Це, звичайно, страшенно дорого, я й сам розумiю, але модно. До того ж треба було кудись витрачати батькiвськi грошики.

– Ну, Портосе, – вигукнув хтось, – не намагайся нас переконати, що цiею перев’яззю ти завдячуеш батькiвськiй щедростi! А чи не одержав ти ii з рук тiеi дами пiд вуаллю, яку я зустрiв з тобою в недiлю бiля ворiт Сент-Оноре?

– Нi, присягаюся честю дворянина, я купив ii сам i за власнi грошi, – вiдповiв той, кого тiльки що назвали Портосом.

– Так само, – зауважив iнший мушкетер, – як я купив оцей новий гаманець: за тi грошi, що моя любаска поклала менi до старого.

– Запевняю вас, панове, – заперечив Портос, – i на доказ цього я можу сказати, що коштувала вона менi дванадцять пiстолiв.

Знову почулися захопленi вигуки, але й сумнiвам не було покладено край.

– Хiба це не так, Арамiсе? – спитав Портос, звертаючись до iншого мушкетера.

Цей мушкетер був цiлковитою протилежнiстю тому, хто назвав його Арамiсом. Юнак рокiв двадцяти двох або двадцяти трьох, з простуватим i трохи наiвним обличчям, з чорними очима й рум’янцем на щоках, вкритих, немов персик восени, оксамитовим пушком. Тоненькi вуса бездоганно правильною лiнiею окреслювали верхню губу. Не полишало враження, що вiн боiться опустити руки, щоб не дати набрякнути жилам.

Час од часу вiн пощипував себе за вуха, щоб зберегти iх нiжно-рожевий колiр i прозорiсть. Говорив мало й повiльно, часто розкланювався, вiтаючи знайомих, а коли беззвучно смiявся, то можна було помилуватися його гарними зубами, за якими, як i за всiм своiм туалетом, вiн доглядав, певно, так само старанно. На запитання свого друга вiн вiдповiв ствердно, кивнувши головою.

Це пiдтвердження, очевидно, остаточно розвiяло сумнiви щодо перев’язi.

Нею все ще захоплювалися, але бiльше про неi не говорили, i наступна тема розмови вже нiяк не була пов’язана з попередньою.

– Якоi ви думки про те, що розповiдае конюший пана де Шале? – спитав якийсь мушкетер, звертаючись не до когось особисто, а до всiх одразу.

– І що ж вiн розповiдае? – розв’язно поцiкавився Портос.

– Вiн каже, що у Брюсселi здибався з Рошфором, цим вiрним прихвоснем кардинала.