Три мушкетери

– Боягуз! Негiдник! Самозванець! – закричав д’Артаньян, кинувшись i собi навздогiн за слугою.

Але поранений був ще надто слабкий, щоб перенести нове потрясiння. Ледве вiн ступив десять крокiв, як у вухах мов закалатало у дзвони, в головi запаморочилося, кривава завiса впала на очi, ноги йому пiдiгнулися… Проте, лежачи посеред вулицi, вiн усе ще вигукував:

– Боягуз! Боягуз! Боягуз!

– Вiн i справдi боягуз! – пробурмотiв хазяiн, пiдходячи до д’Артаньяна i намагаючись лестощами прихилити до себе бiдолашного юнака, щоб потiм обдурити його, як чапля в байцi обдурюе слимака.

– Так, нiкчемний боягуз, – прошепотiв д’Артаньян. – Але вона… яка красуня!

– Хто – вона? – спитав корчмар.

– Мiледi, – ще тихiше мовив д’Артаньян i знову знепритомнiв, уже вдруге за сьогоднi.

«Нiчого не вдiеш, – подумки пiдраховував своi збитки хазяiн заiзду. – Двох я втратив, але менi дiстався цей бiдолаха, який пробуде тут щонайменше кiлька днiв. Так чи так, а одинадцять екю будуть моi».

Ми ж бо знаемо, що одинадцять екю – то все, що лишилося в гаманцi д’Артаньяна.

Хазяiн гадав, що поранений видужуватиме одинадцять днiв, а вiдтак вiн матиме з нього по одному екю за день, але його планам не судилося збутися. Наступного дня вже о п’ятiй ранку д’Артаньян був на ногах. Вiн спустився до кухнi й попросив вина, олii, розмарину та ще рiзного зiлля, список якого до нас не дiйшов. Потiм, тримаючи перед собою рецепт своеi матерi, вiн власноруч приготував бальзам, яким намастив численнi рани на тiлi.

Вiн сам змiнював пов’язки, не звертаючись по допомогу до жодного лiкаря. Дякуючи, безперечно, цiлющим властивостям циганського бальзаму i, можливо, невтручанню лiкарiв, д’Артаньян уже ввечерi почувався набагато краще, а на ранок був майже здоровий.

Юнак розрахувався з хазяiном за розмарин, олiю й вино – едине, що вiн вживав цього дня, бо дотримувався найсуворiшоi дiети. Однак його жовтий кiнь, як стверджував хазяiн, зжер утричi бiльше, нiж можна було сподiватися, зважаючи на розмiри цього представника конячого роду.

Розплачуючись, д’Артаньян знайшов у кишенi лише потертий оксамитовий гаманець, а в ньому – одинадцять екю. Лист до пана де Тревiля безслiдно зник.

Старанно й терпляче юнак заходився шукати листа. Разiв iз двадцять вiн вивертав усi кишенi – на камзолi i в штанях, знову i знову зазирав то в торбинку, то в гаманець.