Лемберг. Небо над Віднем

– Думаю, не менше п’яти хвилин, – вiдповiла вона.

– Чи можу я попросити вас переконатися в цьому?

Емму дещо здивувала ця його несподiвана педантичнiсть, але жiнка вирiшила не перечити.

Та наскiльки бiльшим стало здивування, коли вона побачила, що на циферблатi все ще була десята година. Стрiлки не зрушили анi на хвилину!

– Здаеться, мiй годинник зламався, – з жалем сказала Емма.

– Не турбуйтеся, вiн справний, – заспокоiв ii Пройман, – тут справа в iншому…

– В чому ж?

– Якраз в другiй таемницi дiаманту.

Жiнка недовiрливо посмiхнулась, а потiм знову глянула на циферблат i посмiшка зникла з ii обличчя. Годинник показував десять хвилин по десятiй.

– Чому тодi знову пiшов час? – запитала вона.

– Тому, що ви повернули менi дiамант i бiльше не почуваетесь такою щасливою, – пояснив Пройман.

Раптом Емма розсмiялась голосно та дзвiнко.

– Чудовий фокус! – сказала вона.

– Це був не фокус, панi Штайнер, – наглядач говорив доброзичливо, проте серйозно, – я не торкався вашого годинника i не впливав на нього в жодний iнший спосiб. Все це було насправдi, i ви тепер знаете чудовий секрет iмператорського каменю.

– Цiкаво, а цей дiамант може повернути час назад? Чи тiльки затримати? – Емма вирiшила погодитись на цю гру.

– Цього я не знаю, – вiдповiв наглядач, – хоч переконаний, що дуже щасливi митi можуть повторюватись.

– Як? – запитала жiнка.

– Скажiмо, ви будете щасливою, якщо примiряете цю рiч?

– Звiсно.

– Тодi приходьте завтра сюди знову. Але вже ввечерi. Десь об одинадцятiй вам буде зручно?

– Гадаю, так…

– От i чудово. Не забудьте взяти з собою годинника, – нагадав вiн.

Вже виходячи з кiмнати, Емма раптом затрималась в дверях.

– Скажiть менi одну рiч, пане Проймане… – сказала вона.

– Так, моя люба.

Жiнка постановила пробачити йому це звертання.

– Чи не буду я винною… Точнiше, чим зможу вiддячити вам за цю можливiсть вiдчути себе iмператрицею?

– Я не проситиму нiчого, що виявиться супроти вашоi волi, – вiдповiв наглядач.

– Що це означае? – перепитала Емма.

Чоловiк мовчав i тiльки продовжував пильно на неi дивитись.

– Пояснiть, пане Проймане.