Лемберг. Небо над Віднем

– Я хочу, щоб ви примiряли цей дiамант, – трохи схвильовано сказав вiн, – примiряли в мене на очах i… щоб нiчого, окрiм цiеi коштовностi не було на вашому чудовому тiлi…

Вiн чекав, що Емма спалахне гнiвом. Знав, що його нахабнi слова дорого йому обiйдуться. Проте жiнка навiть не зашарiлася.

Вона дивилася на нього спокiйно i трохи насмiшливо, як дивилася, мабуть, Артемiда на горе-мисливця Актеона, що потроху перетворювався на оленя. Потiм, не сказавши анi слова, вийшла з кiмнати i швидкими кроками повз виставкову вiтрину з несправжнiм дiамантом подалася до виходу.

Наступного дня Емма прокинулась пiзно. В своему великому помешканнi неподалiк Оссолiнеуму вона жила сама, якщо не враховувати глухувату служницю, котра з’являлася у чiтко встановлений час в тих самих мiсцях, виконуючи ту саму роботу. Тож господиня вiднайшла у передпокоi своеi спальнi давно схололу каву i неапетитну випiчку, до яких не було бажання торкатися. Кiлька годин тому це був би вiдмiнний львiвський снiданок, проте зараз панi Штайнер мала за краще вийти i прогулятися до улюбленоi цукернi.

Саме тому, що Емма полюбляла самотнiсть i довгий час не приймала в своему помешканнi навiть друзiв, ii здивував i навiть трохи злякав вiзит незнайомця. Вiн сидiв у вiтальнi спиною до сходiв, тож не одразу помiтив господиню. Жiнка також зауважила гостя випадково, спускаючись донизу. Глухувата Стефа, видно, провела його сюди, повiдомила, що господиня наразi вiдпочивае, попросила зачекати, а потiм просто забула…

– Доброго ранку, панi Штайнер, – першим привiтався гiсть, зводячись на ноги.

– Мене звати Адам Вiстович, – представився вiн, коли господиня привiталась у вiдповiдь, – я заступник директора полiцii.

– Он як, – жiнка не приховала здивувавання, – чим завдячую такiй честi?

– Чому б вам не пiдшукати собi iншу служницю? – замiсть вiдповiдi запитав полiцейський. – Ця, схоже, не надто старанна.

– Стефа невiд’емна частина цього дому, – стримуючи роздратування, пояснила Емма, – вона вiддавна тут, i кожен, хто орендуе цей будинок, зобов’язани залишити ii в себе на службi.

– Чи були ви знайомi з таким собi Фелiксом Пройманом, панi Штайнер? – перебив ii полiцейський.

Емма не поспiшала вiдповiсти. Сотнi причин, чому варто було б заперечити це знайомство, промайнули в ii головi.