На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Лемберг. В’язниця душ» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — История, Исторические приключения. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Лемберг. В’язниця душ

Автор
Дата выхода
01 мая 2016
🔍 Загляните за кулисы "Лемберг. В’язниця душ" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Лемберг. В’язниця душ" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Богдан Коломійчук) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Богдан Коломійчук (нар. 1984 р.) – український письменник, володар Гран-прі міжнародного конкурсу «Коронація слова-2013» за історико-авантюрний роман «Людвисар. Ігри вельмож». Автор збірки детективних оповідань «Таємниця Єви» (2014). Обидві книжки вийшли друком у видавництві «Фоліо». У творах письменника поєднуються захоплюючий сюжет, містика, гумор та правдиві історичні факти.
«В’язниця душ» – третя книга автора, в якій він найкраще проявив себе як майстер детективного жанру. Події у повістях, що увійшли до видання, відбуваються у 1902–1903 рр. у Львові. В основі сюжету кожної повісті – блискуче розслідування заплутаної справи, яке проводить львівський комісар Адам Вістович. Карколомні пригоди героїв гармонійно доповнює оригінальна містика та зі смаком подана еротика.
📚 Читайте "Лемберг. В’язниця душ" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Лемберг. В’язниця душ", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Комiсар кивнув i в декiлькох словах розповiв йому про своi дослiдження у мiському архiвi i про здогади, якi виникли пiсля цього.
– Тобто вбивця не Тепфер? – перепитав Шехтель.
– Як на мене, нi, – сказав комiсар.
– Що ж, Вiстовичу, може, ви й правi, – уже спокiйнiше зазначив шеф, – зрештою, менi байдуже. Головне, щоб справу було розкрито… Я, здаеться, пригадую це вбивство 1880 року. Погано, але пригадую. Той Камiнський, якого звинуватили, виявився несповна розуму, i його спровадили в божевiльню. Але не знаю, чи вiн досi там…
Шеф приклав холодну склянку до чола, проте полегшення це йому не принесло.
– І того сучого сина Тепфера знайдiть, – додав вiн, знаком показавши, що розмову завершено i Вiстович може йти. – Де, курва, може вiденець заховатись у Львовi?…
Не вiдповiвши на останне запитання, комiсар вийшов з кабiнету. За кiлька хвилин вiн опинився на вулицi i з насолодою вдихнув прохолодне повiтря. У ротi пересохло, а обличчя палало вогнем, мовби в склодува, який щойно завершив змiну.
Про те, що заприсягся бiльше не заходити до кав’ярнi Шнайдера, Вiстович згадав уже тодi, коли перед ним стояла чимала гальба пива i п’ятдесят грамiв горiлки «Baczewski». Але тепер йому було байдуже. Вiн закурив i дав собi час трохи заспокоiтись.
За пiвгодини комiсар вийшов з кав’ярнi i, сiвши у вiльний фiакр, вирушив ним до Стрийського парку.
У кiнцi алеi завиднiлася сутулувата постать Самковського. Вiн чекав на Вiстовича, аби разом вони ще раз перевiрили книгу «Клубу любителiв мистецтва». Зустрiвшись, вони мовчки рушили до кав’ярнi «Рембрандт». По дорозi Самковський звернув увагу на руiни, що височiли на пагорбi.
– Невже тут був замок? – буркнув вiн.
– Не замок, Самковський, – вiдповiв комiсар, – колись тут було кладовище, але потiм його зруйнували. А з могильних плит, щоб тi не пропали даремно, архiтектори виклали цi живописнi руiни.
– Невже? – не повiрив ад’юнкт.
– Можемо пiднятись нагору, щоб пересвiдчитись, – запропонував Вiстович.
Той кивнув, i вони звернули з алеi.
Вгорi Самковський став ретельно придивлятися до плит.
– І справдi е написи, – сказав вiн, – ледь помiтнi, але е.









