Лемберг. В’язниця душ

– О-о, пан з полiцii… – промовила брюнетка.

Усмiшка остаточно зникла з ii обличчя.

– Сюди, пане комiсаре, – гукнув фельдфебель, зупинившись за кiлька крокiв вiд них.

– У вас добра кава? – запитав гiсть у дiвчини, не звертаючи на нього уваги.

– Прямiсiнько з Вiдня, – понуро вiдповiла та.

– От i чудово, – сказав комiсар, – принесiть менi нагору. В той номер, де це сталося…

Вiн усмiхнувся iй, але усмiшки у вiдповiдь уже не дочекався. «Аякже, – подумав комiсар, дивлячись услiд брюнетцi, що поспiхом подалася виконувати його прохання, – у готелi зараз понад усе прагнуть здихатись полiцii.

Фельдфебель провiв його на третiй поверх i зупинився пiд дверима покоiв з номером «39». Вiдчинивши дверi, вiн пропустив уперед комiсара, а потiм зайшов сам.

Усерединi двое капралiв виструнчились при його появi, а навпроти з’явилася худорлява постать ад’юнкта Самковського.

– А-а, комiсар Вiстович, – кисло промовив ад’юнкт, – вiтаю пана.

– Вiтаю, – буркнув той у вiдповiдь.

Вони потисли один одному руки, i комiсар зняв свiй промоклий плащ.

На закривавленому лiжку лежав труп молодоi жiнки, бiля якого поралися полiцiйний лiкар i фотограф. Простирадло було вiдкинуто, й на оголеному тiлi виднiлося кiлька жахливих ран.

– Алоiза Вольфович, зняла покоi на добу, – упiвголоса промовив ад’юнкт, – донька Кшиштофа Вольфовича, пан знае, хто це?

– Не знаю, – трохи роздратовано вiдповiв комiсар.

Недiльного ранку натщесерце йому зовсiм не хотiлося напружувати пам’ять.

– Кшиштоф Вольфович – соляний магнат. Йому належить половина копалень у Бориславi. Сам вiн мешкае у Львовi, на Знесiннi, – мовив ад’юнкт.

– Повiдомили вже його?

Вiстович потягнувся за портсигаром.

– Ще нi, – сказав Самковський.

– От i добре…

Обидва закурили, все ще спостерiгаючи за роботою лiкаря i фотографа. Вже пiсля них Вiстович зможе сам оглянути тiло.

– Коли ii знайшли? – запитав комiсар.

– Годину тому, – вiдповiв Самковський, – учора ввечерi вона зняла номер i попросила портье розбудити ii о восьмiй ранку.

– Хто мешкае по сусiдству?

– З обох бокiв порожнi покоi…

– Спустися до рецепцii i вiзьми список усiх постояльцiв за останню добу, – наказав комiсар.

Самковський кивнув i подався до дверей, при цьому ледь не збивши кельнера, що якраз принiс каву.