Лемберг. Візит доктора Фройда

Вiн вказав на акуратнi, посипанi пiском сходи, що вели до триповерховоi кам’яницi. Зiйшовши по них, господар натиснув на кнопку дзвiнка, i за мить дверi прочинились. На порозi постала лiтня служниця.

– Пане Когере! – злякано промовила вона i сплеснула в долонi. – Ви без капелюха?

– Облиште, Грето, – вiдмахнувся той, – поруч зi мною чоловiк, який ледь не залишився без голови.

– А ваше пальто в снiгу!.. – продовжила жiнка, мовби не почувши його слiв.

– Грето, пустiть нас досередини!

– Ой, даруйте, – опам’яталась вона i хутко вiдiйшла вбiк.

Невдовзi чоловiки опинились у чималiй вiтальнi, де господар запропонував Якубовi крiсло поруч камiна. Грета хутко приготувала чай i подала коньяк.

– Що ж, мiй друже, – мовив господар, – тепер я хочу переконатись, що ви вмiете розмовляти.

– Авжеж, – нервово сiпнувся Нiманд, – вибачте… Я… в мене… чомусь раптово…

– Вiдняло мову?

– Саме так.

– Бувае… Отож, як ви зрозумiли, мое прiзвище Когер.

– Якуб Нiманд, – представився гiсть, – i я вдячний вам за порятунок…

– Пусте, – посмiхнувся Когер, – я радий, що опинився там вчасно.

Якуб тепер мiг його добре роздивитися. Господар дому був середнього зросту, мав мiцну статуру й привiтне обличчя з невеличкою рiвною борiдкою.

– Тепер скажiть менi, пане Нiманде, – посерйознiшав Когер, – якого дiдька ви стояли посеред вулицi й спостерiгали, як на вас мчить ваша смерть? Вам справдi набридло жити?

– Нi, – похитав той головою, – жити менi хочеться.

Когер запитально глянув на нього i, не вiдриваючи погляду вiд Якуба, випив половину коньяку зi своеi чарки.

– Але сталося щось дивне, – продовжив Нiманд, – я раптом… зацiпенiв…

– Як цiкаво, – несподiвано мовив господар дому.

Якуб здивовано замовк.

– Не дивуйтесь, мiй друже, – поспiшив пояснити Когер, – це в мене професiйне. Бачте, я – психiатр.

– Ви психiатр?… – перепитав чомусь Якуб.

– Саме так. Але продовжуйте, пане Нiманде.

– Мене мучать кошмарнi сни, – вичавив iз себе Якуб, – точнiше, один i той самий сон майже кожноi ночi… Сниться, що мене… вбивають.

– Ви впевненi, що саме вбивають? – перепитав психiатр.

– Так, звичайно.