Лемберг. Візит доктора Фройда

В цей час за спиною почувся розпачливий хриплуватий крик:

– З дороги, дурню! Стережись!

Тiльки тепер Нiманд зрозумiв, що стоiть просто посеред вулицi. Озирнувшись, вiн побачив, як по слизькiй дорозi прямiсiнько на нього летять велетенськi сани, запряженi четвiркою коней, а вiзник вiдчайдушно тягне на себе повiддя, намагаючись зупинитись. Втiм, марно… Якуб зрозумiв, що не встигне зiйти з мiсця, i просто заплющив очi.

Раптом хтось грубо вхопив його за плечi i з силою жбурнув на узбiччя. Вдруге за сьогоднi йому випала можливiсть побачити над собою власнi черевики.

– Щоб ти здох, сучий сину! – загорланив на прощання вiзник, i екiпаж зник за рогом.

– Що ви в дiдька робите? – почулося збоку.

Чоловiк у застебнутому наглухо пальтi лежав поруч i з подивом дивився на Якуба. Очевидно, це був його рятiвник.

– Хай вам грець! – промовив вiн, встаючи з землi. – Якщо хочете накласти на себе руки, то робiть це деiнде, а не прямiсiнько бiля мого дому.

Коли обидва пiдвелися, чоловiк роззирнувся, шукаючи свого капелюха. Той лежав посеред вулицi, безнадiйно розтоптаний кiнськими копитами та полозами саней. Власник цiеi речi тихо вилаявся i махнув рукою.

– Дiдько з ним, – додав вiн.

Якуб пiдняв iз землi свого капелюха й простягнув його рятiвниковi.

– Ви що, жартуете? – зареготав раптом той. – Та в мене iх до бiсовоi матерi.

Нiманд, вiдчуваючи всю дурнуватiсть цiеi ситуацii, густо почервонiв.

Чоловiк поруч тим часом сягнув до кишенi пальта i добув звiдти срiбний портсигар.

– Ви палите? – запитав вiн Якуба.

Той кивнув.

– Пригощайтесь…

Дiставши по цигарцi, чоловiки полегшено закурили.

– Тут якесь прокляте мiсце, – промовив незнайомець Нiманду, махнувши рукою з запаленою цигаркою туди, де лежав понiвечений капелюх. – Вчора тут знайшли мертву дiвчину.

Якуба несподiвано затрясло, мов у лихоманцi, причому так сильно, що цього не вдалося приховати вiд спiврозмовника.

– Вам зле? – стривожено запитав той. – Воно, звiсно, й не дивно…

Нiманд спробував жестом показати, що з ним все гаразд.

– Ось що, добродiю, гадаю, нам слiд зайти до мене. Чарка доброго коньяку нам обом не завадить, – сказав чоловiк. – Тим бiльше що ми справдi стоiмо ледь не на порозi мого дому.