Король болю

Вiн спробував йому допомогти, але навiть удвох iм не вдалося зруйнувати цю конструкцiю.

Врештi, Казимир покинув цю справу i метнувся до дверей.

– Ану стiй, падлюко! – не тямлячи себе з лютi, Ігнацiй вхопив його за рукав.

– Дурню! Тiкаймо звiдси! – вiдповiв той i спробував пiдняти дверну колоду, яку сам перед тим опустив i мiцно насадив на скоби.

Колода вперто не пiддавалась. Окрiм того, власник млина заходився гамселити його кулаками по спинi.

– Вiддавай моi грошi! Вiддавай усе, виродку!

Зрозумiвши, що цим шляхом йому не вибратись, Казимир кинувся в iнший бiк, де були дверi, що провадили до млинового колеса.

Налiгши на них усiм тiлом, чоловiк зiрвав iх разом iз завiсами, опинившись просто над плесом рiчки. Колесо нерухомо стояло праворуч вiд нього, позбавлене сьогоднi свого щоденного рутинного обертання.

– Курва твоя мати! Бiсове ти лайно! – почув Казимир за спиною хриплуватий голос Цибульського.

По цих словах, пролунав могутнiй вибух, нiби одночасно стрiлили десяток гармат. Обидвое чоловiкiв на мить здiйнялися, наче птахи, вгору i, описавши в повiтрi дугу, гепнулися в воду.

Вiдлуння вдалинi ще довго гуляло довколишнiми пагорбами та лiсами, а над Золотою Липою простягався сiрий смердючий дим. То там, то там пропливали уламки млина, мiж якими злякано сновигала всiляка рiчкова живнiсть.

Казимир першим вистромив голову з води i судомно вдихнув повiтря. Потiм виплюнув з рота добрячий пучок водоростей i вдихнув ще раз. Горе-алхiмiк потроху почав приходити до тями i, щойно свiт перед його очима розвиднiвся, почав озиратися довкола себе.

Млин вiд вибуху добряче просiв, а в стiнi його утворилася чимала дiра, всерединi якоi палахкотiло полум’я. Колесо також похилилося, однак вцiлiло.

Неподалiк вiд Казимира пропливло людське тiло повернуте догори спиною, через що не видно було обличчя, але одяг воно мало такий самий, як мав Ігнацiй Цибульський. Алхiмiк пiдплив до нього i потягнув убiк берега. Щойно вiдчувши пiд ногами дно, Казимир пiдняв голову потопельника над водою, аби той, якщо ще був живий, мiг дихати.

Цибульский захрипiв, забулькотiв i, широко розкривши пельку, випустив з нутра не менше гарнця води.[23 - Гарнець – давня мiра об’ему рiдин, що становила приблизно 3,8 л.]

– Ти живий, братику, – зрадiв алхiмiк i з усiею щирiстю згрiб його в обiйми.

Ігнацiй безсило повиснув у нього на плечах, але вже за хвилину почав також приходити до тями. Перше, що вiн побачив, розплющивши очi, – був його зруйнований млин.