Король болю

Казимир сягнув до кишенi своеi сiруватоi мантii, а коли знову дiстав руку назовнi, почав повiльно розтискати кулак. Що бiльше вiдкривалася долоня робiтника, то менше реготав Ігнацiй, а зуби його потроху ховалися назад за пухкi губи. В руцi Казимира виявилась жменя дрiбних блискучих камiнцiв.

Власник млина завмер, i жадiбнi комарi, скориставшись цим, рясно обсiли його писок. Тепер Цибульський вже iх не помiчав.

– Справжнi? – видавив вiн з себе.

– Справжнiсiнькi, – кивнув Казимир i простягнув йому один.

Той довго розглядав коштовнiсть, пiдносив до очей, носа i навiть вух, а потiм неохоче повернув Казимиру.

– Я лише раз в життi бачив перли, – зiзнався Ігнацiй, – звiдки менi знати, що ти мене не дуриш?

Казимир затис кулак.

– Гаразд, тодi забудемо про це, – холодно мовив вiн.

– Нi, стривай.

Цибульський кiлька разiв ляснув себе по обличчi, лишивши там кiлька кривавих комариних плям. Казимир, якого ця летюча напасть чомусь минала, спiвчутливо подивився на спiврозмовника.

– То кажеш з пiску?… – перепитав Ігнацiй.

– Зi звичайного пiску, – пiдтвердив той.

– І цi, що в тебе в руцi, також?

– Також. Я б нiчого не казав, якби одного разу менi вже не вдалося.

Цибульський трохи помовчав, мовби збираючись з думками.

– Отже ти вмiеш перетворити рiчковий пiсок на перли? – повторив вiн швидше для того, щоб переконати в цьому себе.

– Вмiю.

– І що потрiбно для цього?

Казимир зiтхнув з полегшенням. Нарештi iхня розмова ставала дiловою.

– Найпереше – замовити деяке алхiмiчне начиння з Лемберга, – вiдповiв той.

В цей час неподалiк вiд них голосно закумкала жаба, тому Ігнацiй добре не розчув.

– Яке-яке? – злякано перепитав власник млина й нервово перехрестився, – демонiчне начиння?

– Алхiмiчне, – виправив його Казимир, – а щоб ти не мав зайвого страху, ми його освятимо.

– Що ще? – мовив Ігнацiй.

– Потрiбно багато алхiмiчних речовин. Їх слiд також замовити в Лемберзi.

– Гаразд, – кивнув Цибульський, подумки намагаючись бодай уявити, у скiльки обiйдеться йому ця вся чортiвня.

– Менi знадобиться також дiжка пороху i дiжка пiску, – продовжив Казимир.

– Гм, пiсок – це просто. А порох… Ну, нiчого, дiстану. Це все?

– І п’ять дукатiв менi за роботу, – незворушно сказав алхiмiк.

– П’ять дукатiв? – аж пiдскочив Цибульський.

– І ще п’ять, коли отримаеш своi перли, – додав Казимир.

– Але це нечувано!

– Коли станеш багатим, як Крез, цi десять дукатiв здаватимуться тобi дрiбницею.