Король болю

Жодного солдата не видно, – промовив Христоф, вiдкидаючи вологого рушника геть, – хоч, безумовно, вони з’являться. Але згодом… Пiд ранок. Мене до того часу вже тут не буде.

– Ти… ти iдеш?

– Так, маю одне завдання, яке менi доручили у Вавелi.

– А як же я? Ти залишиш мене тут?

В голосi ii чулося стiльки благання, що, здавалось, не встояла б i кам’яна стiна.

– Я гадав, ти прямувала тiльки до Кракова… – розгублено мовив чоловiк.

– Хотiла, як i ти, пiдшукати тут для себе службу. Але ж сам бачиш, що коiться в цьому мiстi.

Христоф дивився на неi, намагаючись вирiшити, що робити зi своею супутницею надалi.

– Куди ти вирушаеш? – Софiя першою порушила незручну мовчанку.

– До Познанi.

– Вiзьми мене з собою… Прошу тебе. Я там залишусь i бiльше не буду тебе обтяжувати… А по дорозi дбатиму про тебе, мов дружина чи служниця, i не проситиму нiчого, крiм захисту.

Христофовi раптом подумалось, що цим глибоким благальним очам, якi дивились зараз на нього, не змiг би вiдмовити жоден чоловiк. Вiн не надто багато знав про цю жiнку, але найпевнiше, так воно й було.

Вiдвернувшись, мовби для того щоб позбутися чар ii погляду, львiв’янин кивнув.

– Сьогоднi ще чекаемо на гостя, – промовив Христоф за кiлька хвилин, – власне того, хто нас спровадить у подорож.

– Хто цей гiсть? – перепитала Софiя.

– Таемний розпорядник його величностi, – вiдповiв львiв’янин, – забув або й не почув його iм’я. Однак людина поважна.

– І прийде сюди? – з недовiрою кинула Софiя.

– Атож, в цей гадючник.

За годину в дверi справдi рiшуче постукали. До цього часу постояльцi вже встигли зiбрати своi речi в двi невеликi дорожнi торби. Христоф схопився з мiсця i рушив вiдчиняти, по дорозi вдоволено потираючи долонi. В цей час, вiн, найпевнiше, згадав наказ короля своему розпоряднику видати Христофовi стiльки грошей, скiльки той буде потребувати. Чоловiк з Лемберга вирiшив, що потребуватиме багато. Тим бiльше що дорога до Познанi неблизька та справа, до якоi вiн зголосився, важлива й по-своему небезпечна.

З такими думками Христоф прочинив дверi нiчному гостевi. Яким же великим було його здивування, коли замiсть високого благородного Свенсона, вiн побачив на порозi декiлька миршавих постатей, що миттю заштовхнули його всередину кiмнати, виставивши перед собою ножi, загостренi палицi та уламки шабель.