Король болю

– Я зв’язаний iншим обов’язком, вашмосць.

– Яким ще, в дiдька, обов’язком?

– Це гонорова справа, – коротко вiдповiв Христоф.

– Ти наживаеш собi ворога, – погрозливо сказав Фiрлей.

– Господь милосердний, – покiрно мовив львiв’янин, ступивши, про всяк випадок, пiвкроку назад.

Йому не вдавалося розгледiти, як виглядають охоронцi Фiрлея, проте Христоф розумiв, що королiвський маршалок не ходив би в таку нiч по мiсту аби з ким. Найпевнiше, там трое озброених до зубiв вiдданих своему господарю мiцних бiйцiв, якi кинуться на нього, мов пси, за першим наказом господаря.

Шансiв дожити до свiтанку тодi в Христофа буде небагато.

Проте, вельможа опанував свою злiсть i, глянувши на нього зверхньо, промовив:

– Не раджу тобi лишатися в Краковi довше, нiж до ранку. Задля твого ж добра.

– Я й не мав такого намiру, ваша милосте, – з деяким полегшенням вiдповiв Христоф.

– От i правильно.

Стримано попрощавшись, цi нiчнi спiврозмовники розiйшлися, кожен вiдчуваючи, що в душi залишився гнилий неприемний осад.

Цi двое знайомi були ще з лiвонських, коли служили в одному вiйську i билися з одним ворогом. Тепер же, за iнших обставин, не могли знаходитись навiть в одному мiстi.

Христоф шкiрою вiдчував, як у мiстi росте напруга. Не дивлячись на те, що король Сiгiзмунд був ще живий i нiхто не оголосив про його смерть, здавалось, кожен мiщанин Кракова не спав, снуючи з площi на площу, з вулицi на вулицю, якимось потаемним чином переймаючись майбутньою долею держави.

В рiзних мiсцях спалахували все новi вогнi, освiтлюючи дорогу невеликим групам, а то й цiлим юрбам людей, що, ховаючи зброю пiд плащами, зближалися все ближче до Вавелю. Королiвських солдатiв поки що видно не було.

Христоф дiстався нарештi свого помешкання на Казiмежу. В цiй дiльницi Кракова було спокiйнiше, хоч час од часу також з’являвся хтось зi смолоскипом в руках i стривоженою мiною на обличчi.

Софiя вiдчинила не одразу. Лишень зачувши за дверима голос Христофа, впустила його до помешкання, яке вони знiмали.

Вона також виглядала переляканою.

– Де ти був? Я вже гадала, що тебе вбили, – розпачливо промовила жiнка.

– Це не так легко зробити, Софiе, – вiдповiв той, нахиляючись над мискою з водою.

Вмившись, Христоф, на мить, заховав обличчя за сiруватим рушником.

– Ти не знаеш з ким маеш справу, – раптом промовила Софiя.

– Поки що на вулицi тiльки юрми мiщан.