Сестра

Чоловiкову хату продали i худобу всю.

– Живи в мене, дочко! Чого ти маеш у чужому селi одинока сидiти! Хiба ти сирота, нехай бог милуе!

II

А брат мiй тими часами оженився, узяв таки з нашого села дiвчину; моторна така, чепурна, що й годi! І дитинка в iх була, дiвчинка, як ясочка, свiжа й повна, як гурочок.

Не поплакала я ще й пiвроку за своiм Павлом а тут i батька ми поховали. Кажуть люди: як одна бiда йде то й другу за собою веде. – то недурно й кажуть! До якого с часу ми добре жили; далi зубожiв мiй брат: то хлiб не вродив, то худоба вигинула; а п'ятеро дiток бог дав: двi дiвчини й три хлопцi.

– Сестро! – каже брат. – Коли твоя ласка, позич менi грошей! Як буду жив, зароблю – оддам, а вмру, то бог тобi оддасть!

Я й прзичила йому тi грошi, що за хату й за худобу взяла, та нiби в нас i в хатi повеселiшало: i брат заговорить, i братова всмiхнеться, й дiтвора бубонить, регочеться.

Купив мiй брат худобу, став потроху розживаться.

Ми з братом щиро любилися зроду, змалку. Щоб посваритись або скривдити одно одного, крий боже! Вже як там не погодимось на чому, то подаруемось. І небожата мене дуже жалували, аж за мене було змагаються мiж собою: «Се моя тiтка!», а той собi тягне: «Моя!» Та як учепляться цiлувати, то було й роботу з оук вихоплять, i хустка з голови спаде.

Тiльки братова багацько гордувала. Вже ж я й годила як малiй дитинi, та нi, не вгодила! «Братова, серце! – було раджу iй. – Зробiмо так да отак, то добре буде». Там чи купити що, чи продати, – зроду-вiку не послухае; хоч шкода з того видима буде; вона свого докаже. Перед нею затихну, поплачу нишком, та й годi. Не хотiла брата турбувати; знов до неi з ласкавою мовою пiдiйду.

Якось розсаду з нею садимо в городi. Я говорю до неi; вона, мов не чуе, одiйшла собi геть. Важко менi на серцi – заспiвала собi; спiваю, а сльози так з очей i ллються… Коли чую: «Боже помагай, i день вам добрий!» Дивлюсь – се наша сусiда.

– Добридень, – кажу, – сестрице!

– А я оце до вас iду.

– Та милостi ж вашоi просимо!

– Чи не продали б ви менi розсади трошечки?

– То вже для чужого продати, а для сусiди й так треба дати.

– Коли ваша ласка, серце! – i простягае менi глечичка.