Амаркорд (збірник)

]

З iншого боку, чого чекати вiд життя, а точнiше, вiд чоловiка украiнськiй жiнцi, що виросла в украiнських реалiях i в кращих традицiях украiнськоi ментальностi непристосована до цих реалiй, ще й вихована на украiнськiй поетичнiй лiрицi, яка з чоловiчого боку стверджуе: «Любовi усмiх квiтне раз – ще й тлiнно».[26 - «Любовi усмiх квiтне раз – ще й тлiнно» (Павло Тичина).]

Переважна бiльшiсть поетес просто зневiрюеться, дехто навiть просить:

«Поховайте мене пiд кленом,

Тим, що вiтами ловить дощ.

Вiн, як очi моi, зелений,

Вiн закоханий в вас також».

[27 - «Поховайте мене пiд кленом» (Мар'яна Савка).]

Але не всi сповненi аж таким песимiзмом, i тому можна прочитати у iхнiй зневiрi спробу знайти вихiд iз ситуацii, що склалася:

«я кохаю тебе я чекаю тебе завжди

я шукала тебе (дуже довго!) в очах вокзалiв

я тебе не знайшла я цiлую твоi слiди

але вибач менi я повинна втiкати далi»[28 - «я кохаю тебе я чекаю тебе завжди…» (Марiанна Кiяновська).]

Дехто, попри зневiру, цей вихiд, а точнiше, напрямок втечi для себе таки знаходить:

«Назавжди залишитися в школi домiнiканок поблизу Вiдня,

Молитися виключно украiнською, сестрам на подив.

Пiсля вечiрнi iнодi писати послання рiдним,

Питаючи, як iх здоров'я i як зародили городи».[29 - «Назавжди залишитися в школi…» (Галина Петросаняк).]

Не подумайте, нiби я наводжу все це тiльки задля самовиправдання. Адже живуть якось iншi галицькi панночки, i навiть галицькi поетки серед них виходять замiж, заводять дiтей, щоправда, нiхто з них чомусь по тому не пише, як воно iм ведеться.

Але менше з тим. Розмiрковуючи таким чином, я прийшла до висновку, що не самотня у своiх сумнiвах щодо пошуку вiдмiнностей мiж словами «кохання» i «пристрасть», а також до висновку, що сумнiви моi мають пiд собою пiдстави, а насамкiнець ще й до висновку, що ми так часто плутаемося, приймаючи пристрасть за кохання, а кохання за чисту монету… Але це вже, здаеться, хтось казав.

Додаток практичний

Інструкцiя про те, як одружитися iз галичанкою

Пункт 1.

Про серйознiсть намiрiв

Галичанка i пристрасть – поняття настiльки ж важко поеднуванi, як Львiв i море. І зовсiм не тому, що галичанки не вмiють закохуватись, чи, боронь Боже, не тому, що рiдко закохуються в них. Загальновiдомо, що вродливiших жiнок, нiж на Галичинi, не iснуе бiльше нiде у свiтi, навiть у далекiй Галiсii. Просто самоi лише пристрастi для справжньоi галичанки замало.