Золото Павла *******ка. (Львівська брама-2)

Петровi ж явно баглося спiлкування. Вiн погоцав на матрацi i, далi лежачи на спинi, аж верескнули продавленi пружини, ехидним тоном запитав:

– То ти, кажеш, сокровища бачив?

– А ти що ж, менi не вiриш? – спокiйно вiдказав Іван.

– Та… Як сказать… Ти ж доказательств студова нiяких не прихватив. То й повiрить трудно.

– Але ж я не сумнiваюся в тому, що ти вмiеш… Те, що вмiеш. Хоч ти ще жодного разу не показав. Тодi – з сiрниковою коробкою – у тебе ж не вийшло. То пiд вiкнами трамвай пройшов, пiдлога затряслась, вона й упала, – Іван знехотя видушував iз себе слова й аж здивувався, яку довгу фразу вимовив.

– Ну ти шо! – Вiд запалу петро аж пiдвiвся на лiктях, i лiжко знову жалiбно рипнуло. – Та ж менi той трамвай якраз i помiшав! Ще пару секунд – i вона пiд потолком була б! менi саме важне – сосредоточитися!

– Добре, добре, не гарячкуй так. Я тобi вiрю, – Іван усмiхнувся. – А ти менi – чомусь нi.

– Та не-е-е… – Протягнув зi смiхом петро. – Я тобi тоже вiрю, тiко я ж тоже… Ну ладно, просто поговорить охота…

У палатi вже остаточно стемнiло.

– Вiдлига буде, i кажуть, до самого Нового року, – спробував змiнити тему розмови Іван.

Петро рiзко пiдвiвся, вiдгортаючи куртку з колiн.

– А, ладно! пiду телевiзор подивлюсь. Там сьогоднi последню серiю «дворцових тайн» показують. Ти не йдеш? – останне запитання вiн промовив уже на ходу i, не дочекавшись вiдповiдi, хряпнув дверима палати ззовнi й затупав удалину коридором.

Іван i далi лежав нерухомо й дивився у стелю, якоi в темрявi вже було не розгледiти.

Петро повернувся години за двi зi склянкою кефiру в руцi. Вiн пройшов до свого лiжка мовчки, не вмикаючи свiтла, поставив склянку на тумбочку й аж тодi, прислухавшись до Іванового дихання, неголосно запитав:

– Не спиш?

– Нi, – Іван пiдвiвся з лiжка. Ноги затекли, i вiн зробив кiлька непевних крокiв, не вiдчуваючи пiд собою пiдлоги.

– Знов буде холодно. Батареi еле-еле… – Петро помацав пiд вiкном ребристе залiзо. – О, шо то значить, шо нема свого газу, да?

Знову це наполегливе питання з очiкуванням вiдповiдi. Іван сiв на лiжку й почав розшнуровувати черевики. У капцях йому постiйно мерзли ноги, не допомагали й шерстянi шкарпетки.