Перейти темряву

А вона, дурепа, про це не здогадуеться – ходить десь замiсть того, щоб iти до власника такого красивого оксамитового баритона…»

От якби iй, Мартi, так зателефонував Андрiй!

Нi! Одне лише це iм’я, навiть вимовлене подумки, змушуе одразу ж пiдвести очi вгору, адже вони наповнюються сльозами, й не можна дати iм пролитися, пiдступно потекти по щоках солоними струмками. Цiкаво, коли ж мине цей бiль? Уже рiк, як вони не живуть разом, а все одно – серце ние, нiби все сталося вчора. І не дають спокою сумнiви. Можливо, не треба було гарячкувати? Гадала, що вiн нiкуди не подiнеться.

А вiн пiшов i не повернувся. Бiльше того, як кажуть знайомi – уже збираеться одружуватися.

А вона, Марта, тiльки зараз зрозумiла, що зовсiм не може бути одна, що ii гнiтять самотнiсть, тиша, порожнеча в квартирi й в душi. Нехай би був – уже не такий i коханий, але – звичний. Як у всiх. Якоi такоi дурноi митi вона завважала себе кращою за iнших?

…У нотарiальнiй конторi вона пробула з пiвгодини – усе з’ясувалося досить швидко.

Стало зрозумiло, що автомобiль дiстанеться iй не скоро, адже на нього е ще купа претендентiв. Марта посмiялася разом iз представником своiх iнтересiв i легко вiдмовилася брати участь у змаганнi за якусь нещасну допотопну «Ладу», яку ще мали якимось чином подiлити на вiсiм частин.

Дорогою до автошколи вона ще встигла зайти до «Украiнських страв» i перекусити кiлькома овочевими салатами. Тепер, принаймнi, можна висидiти пару годин на нудних i незрозумiлих, а головне – цiлковито безглуздих у ii ситуацii лекцiях.

Пiти на курси iй порадила та ж Тетяна. «Навчишся водити чи нi – це справа десята! – сказала вона, – а от чоловiкiв там, певно, багато. Можливо, познайомишся з кимось…»

Останнiм часом усi знайомi вiдчайдушно хотiли видати ii замiж, допiкали питаннями, чому вона – така гарна, розумна й молода – досi ходить сама, мов неприкаяна. Чути це було досить неприемно. Усi ж були «прикаянi»!

Часом – просто прикутi до сiмейних галер. І одна Марта, на iхню думку, пливла собi за течiею, як вiдв’язаний вiд пристанi човен.

…Марта оминула дитячий майданчик, зайшла на подвiр’я середньоi школи, де знаходилися водiйськi курси. Вона трохи запiзнилася, перепросила й пiд докiрливим поглядом iнструктора тихенько сiла на свое мiсце – за шкiльну парту поруч iз огрядною жiнкою Свiтланою Сергiiвною.

Інструктор стояв бiля дошки й креслив якусь траекторiю. Марта зiтхнула, розкрила зошит: грошi заплаченi – треба вчитись, може, колись знадобиться.