Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників

Хлопець довго не думав, вирiшив i собi спробувати щастя. Попросив вiд лiхтарнi:

– Допоможи менi посватати цареву дочку, до котроi сватався Чорнокнижник.

– Добре. Чекай.

Минае день, другий, а може, мiсяць, i приходить хлопцевi повiстка до вiйська.

Взяв iз собою лише лiхтарню i пiшов служити. За мiсяць став капралом, за пiвроку – сержантом, а за рiк був уже офiцером. І так йому добре служба йшла, що на другий рiк генеральську силу мав, а на третiй – став царським маршалом. А як уже вiн мiнiстр, то не соромно батьковi за нього свою едину доньку вiддати.

Поженилися молодi, i цар iм побудував окремий палац.

А Чорнокнижник про все вичитав, i дуже його мучила заздрiсть, що таке велике царство попадеться не йому, а простому вдовиному синовi. Думав, думав та й придумав. Пiшов до майстра i замовив багато лiхтарень. Сам переодягся за мiняйла i з тими лiхтарями поiхав до мiста, де живе цар. Допитався, де мiнiстрiв палац, охоронi показав царський мандат, i його пропустили з лiхтарнями: казав, що це подарунок мiнiстровi.

А мiнiстр якраз спав, його жiнка читала книжку i дуже здивувалася, як побачила в себе мiняйла.

– За невелику доплату мiняю лiхтарнi.

Одна лiхтарня дуже сподобалася жiнцi мiнiстра, i захотiлось iй приемне зробити чоловiковi. Дала Чорнокнижниковi стару, а на те мiсце повiсила нову.

Спить собi мiнiстр i гадки не мае, що сталося. Тимчасом Чорнокнижник вийшов за мiсто i наказав лiхтарнi:

– Хочу, аби мiнiстрiв палац пiшов пiд землю, а на тому мiсцi зробилося озеро. Хай мiнiстр з лiжком плавае посеред озера, а я з його жiнкою хочу жити аж за Синiм морем у ще кращому палацi.

Лише сказав це Чорнокнижник, як палацу не стало. Мiнiстра разом iз лiжком винесло на середину озера, що тут же зробилося, а царя Чорнокнижника разом iз мiнiстровою жоною понесло попiд хмари аж за трете Сине море, де вже був незвичайноi краси палац.

Їде вранцi цар дiтей своiх провiдати, а там уже нi палацу, нi слуг – лише озеро, а посерединi на лiжку сонний зять плавае.

Наказав цар своiм слугам притягнути мiнiстра до берега.

Розбудили його. Питае цар, що сталося, а мiнiстр i слова сказати не може. Стоiть, як камiнь.

Почали тiло царiвни шукати, але нiде не знайшли. Розсердився цар i каже:

– Говори, якою смертю хочеш загинути? Чи кiньми розiрвати тебе, чи повiсити?

Подумав мiнiстр i каже:

– Та вам однаково, пресвiтлий царю, чи я буду жити, чи я буду гнити. Вiдпустiть мене лiпше у свiт широкий, пiду я шукати свою жiнку, а вашу дочку.