Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

Так бiгае вiд хати до хати по селу й кричить, що колесо несе… Газда чекав-чекав – уже вечiр, а наймита нема. Випрягае воли, приходить додому.

– Жiнко, ти наймита не видiла?

– Аби тебе Бог скарав з твоiм наймитом! Вiн тут як ревкнув, що колесо несе, то я аж перелякалася.

Вiн – до сусiда, а сусiд каже:

– То не наймит, а якийсь вар'ят! Був, крикнув, що колесо несе, й побiг далi.

Шукав хлопця до пiвночi, але не знайшов. Переночував, а вранцi шукае далi. Жалiються люди, що серед ночi будив i кричав, що колесо несе.

Зустрiв Панаса коло попа:

– Ти куди йдеш?

– Вже пiп i громада бачили, що я колесо несу, – ще покажу дяковi i йдемо.

– Ти вже чисто звар'ював! Не неси далi.

– Це ви, газдо, казали.

Приходить господар додому й говорить жiнцi:

– Ти знаеш, мусимо розлучитися з тим наймитом. Через нього весь наш маеток пiде намарне.

Кличе Панаса й каже:

– Я тобi плачу за рiк, лише йди собi геть вiд мене.

– Е, нi, газдо, ми годилися на чотири роки. Я вас до суду подам.

– Не будемо по судах ходити. Бери за два роки плату i тiкай вiд мене.

Взяв наймит грошi, дав п'ятдесят букiв багачевi за тi два роки, що ще мав служити i за них плату взяти.

І все.

Дiдова дочка й бабина дочка

Був собi дiд та баба, i мали вони дочку. Ото чи довго пожила баба, чи нi, та й задумала вмерти; а як умирала, то своему чоловiковi казала:

– Як я умру, чоловiче, а ти будеш женитися, то гляди – не бери тоi удови, що бiля нас живе з дочкою, бо вона тобi буде жiнкою, а нашiй дитинi не буде матiр'ю!

– Добре, – вiдказав чоловiк, – не буду брати не то ii, а й нiякоi, – i женитися не буду.

Поховав дiд бабу i похорон вiдправив та й живе собi сам. А трохи згодом iшов раз селом та й зайшов до тiеi удови, що жiнка не велiла ii брати. То чоловiк казав: «Не буду женитися нi з якою», а то й забув, що казав, забiг, побалакав i вдову до себе просив. Тодi вдова з великих радощiв i сказала:

– Я вже давно цього ждала!

От усю худобу забрала i до дiда жити з дочкою помандрувала.

Ото живуть усi вкупi – дiдова дочка й бабина. Дуже баба не любила дiдовоi дочки: сказано, як мачуха, – все гризе голову, та й дiти мiж собою часто сваряться – надто бабина дочка: звичайно, як зведенята, – у них нiколи ласки нема.

Оце, було, як пiдуть на досвiтки, то дiдова дочка пряде, а бабина, знай, цiлу нiч гуляе з хлопцями та крутиться. І не раз так бувало, що, гарцюючи, i мички попалить.