Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

– Чого ви, газдине, плачете?

Подивилася, що то малий, обiдраний, голодний i каже:

– А йди ж ти, бахуре, своею дорогою. Що ти можеш менi порадити?

– Пораджу, газдине.

– То ходи до хати.

Увiйшли до хати. Посеред хати, бачить вiн, – квочка з курчатами.

А газдиня каже:

– Дивися: квочка вивела вiсiмнадцять курчат, але нi одне не знае, де в неi дiйки. Поздихають з голоду.

– Що ви менi дасте, як курчатка зараз знайдуть дiйки?

– Що хочеш. Мiй чоловiк продав два воли i вторгував багато грошей. Вiддам тобi всi тi грошi, як покажеш.

Бо чоловiк казав, нiби я така дурна, що не знаю, де в квочки дiйки. Хочу йому доказати, що я не дурна.

– Дайте менi жменю кукурудзи.

Дала кукурудзи. Вiн розжорнував на крупу, насипав пiд квочку, дав води – курчатка дзьобають, цiпкають.

– Оце, – каже, – такi iх дiйки.

Жiнка дуже втiшилася, дае хлопцевi грошi й дякуе не надякуеться. Той забрав грошi та й пiшов. У мiстi купив собi файне вбрання, пообiдав, йде далi та й думае: «Чи то всi багачi такi дурнi, чи лише ця жiнка?» Іде, оглядаеться, а на конi летить якийсь вершник.

«Чи то не чоловiк тiеi жiнки?» – подумав.

Знiмае з голови шапку, кидае до землi й тримае.

– Слухай, – каже вершник, – чи ти не бачив тут обдертого малого приблуди?

– Бачив. Йшов прямо, тодi завернув налiво, тодi направо, але ви його не наздоженете, бо там далi лiс. Я би його скоро наздогнав.

– Йой, що хочеш дам, лише наздожени й приведи сюди!

– Е, нi, – каже Панас. – Я пiд шапкою тримаю золотого пташка i маю тримати аж до вечора, поки князь не приiде.

Якби вiн утiк, то князь би менi голову вiдрубав.

– Я потримаю, – каже багач. – А ти сiдай на мого коня й лови того злодюгу, бо втече.

Панас сiв на коня, стежками заiхав у лiс, а тепер шукай не шукай, багачику.

А багач тримав шапку аж до вечора – нема нi хлопця, нi князя.

– Гей, вiн мене, вiдай, обманув.

Пхае руку пiд шапку, а там нема нiчого. Повертаеться багач пiшки додому.

– А де ж кiнь? – питае жiнка.

– Йой, жiнко, прости менi! Той подертюх i тебе обманув, i мене.

Я ще йому коня додав до волiв. Виннi ми обое. Я тобi дарую твою помилку, а ти менi даруй мою.

А цей хлопець рiс не по днях, а по годинах. Вже нiби мае двадцять рокiв. Приiжджае до мiста, продав коня, а сам заходить до ресторану, де пияки п'ють. Сказав подати паленки i закусити.

Дивляться пияки на нього: якийсь файний хлопак – мае грошi. Починають бесiду:

– Слухай, звiдки ти?

– Здалеку.

– Куди йдеш?

– Шукаю служби.