Казки про богатирів та лицарів

Довiдався цар Кирбит, що до його iде славний i багатий цар Єлизар сватати його дочку Марисю, i звелiв зараз на всiх кiнцях розставити своiх кращих лицарiв з хлiбом, з сiллю – та щоб попереду iх музики грали, а маленькi дiтки щоб квiтками дороги скрiзь по царству встеляли, а дочцi звелiв надiть вбрання, яке найкраще, яке найбагатше, та вином дорогим з чарки золотоi жениха свого пригощати.

Лепсько було царю Кирбиту з заможним царем Єлизаром порiднитись, та не лепсько було царiвнi Марисi за нелюбого замiж iти.

Вона давно вже полюбила славного королевича Петруся Княжевича, але проти батькiвськоi волi нiчого не вдiеш.

Ото й одгуляли весiлля. Цар Єлизар з молодою жiнкою поiхав у свое царство. Як вiн уже не цiлував, не милував свою молоду жiнку, та невесела вона була: не йшов iй з думки милий королевич Петрусь Княжевич.

Минув рiк, цариця привела сина, котрого прозвали Бовою, бо вiн тiльки що родився, а вже почав битись: то ту няньку за косу ухопить i жмуття волосся вирве, то другiй носа одкусить; знахарi, бачивши це, сказали, що вiн буде найсильнiший, найхоробрiший лицар на всьому свiтовi.

Цар Єлизар, дiждавшись сина, ще бiльше зрадiв i зробив пир на весь мир – цiлий рiк гостi пирували за здоров’я маленького Бови Королевича.

Всi радi були, все царство пирувало, та тiльки одна цариця Марися невесела ходила: немилий iй був i цар Єлизар, i його син Бова Королевич; вона все споминала свого Петруся Княжевича.

Так минуло рокiв зо п’ять або й зо шiсть; встала раз Марися раненько, вiдчинила вiконце, простягнула бiлу ручку, i дощова водиця накапала iй в ручку; вона вмила тiею водицею заплаканi очi, потiм глянула навкруги, а з-пiд неба синього злетiв до неi голубок вiд Петруся Княжевича, i писулечка вiд нього на шиi червоною стяжечкою прив’язана.

Марися посадила голубка на вiконце, нагодувала його i прочитала ту писулечку: Петрусь пише, щоб вона свого чоловiка одiслала на далеке полювання, в непрохiднi лiси; нехай пiймае там птицю-синицю з золотими крилами та зi срiбним хвостом, а вiн тим часом прийде зi своiм вiйськом воювати його царство i опануеться в ньому, та й царюватимуть тодi вони вдвох. На другий день i каже Марися царю Єлизару:

– Не була б я, може, така засмучена, така невесела, якби ти поiхав на полювання в далекi непрохiднi лiси та спiймав би менi там птицю-синицю з золотими крилами i срiбним хвостом.

Ото цар Єлизар звелiв псарiв збирати, конi сiдлати, тенета ладнати i поiхав на полювання.