Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів

Поставали усi навколо скриньки i стоять – не знають, що сказати.

Убогий та багатий

В iншому царствi, у козацькому гетьманствi, у такому селi, як Пикарi, там жило два брати: один убогий, другий багатий. От у багатого дуже багато усього було, тiльки не було дiтей. А у бiдного – тiльки парка воликiв, а дiтей купа.

Ото заробив убогий брат десь грошенят i надумав собi, що робити, щоб бiльше було: прив'язав iх до палички з капшучком – i пiшов до багатого брата, до комори, i знайшов дiрку таку, що улiз той капшучок iз грiшми, а сам держить за паличку та й хитае, приказуючи:

– Ідiть, грошi, до грошей! – (Щоб, бачте, грошi братовi йшли до його грошей, у капшучок).

От поки гойдав, поки ниточка розв'язалася – упав туди капшук iз грiшми, у комору, до братових грошей, а вiн вийняв саму паличку.

– Отак, – каже, – братових не дiстав, а своiх позбувся.

І дуже заплакав, i пiшов додому, нарiкаючи на свою долю. Ото, прийшовши, i хвалиться жiнцi:

– Та то коли б ти знала, жiнко, що я зробив!.

– А що там таке? – питае жiнка з ляку.

– Е, – каже чоловiк, – не знаю, чи тобi казати, чи нi: то й самому себе соромно, не тiльки людям хвалитись…

– Та що там? Кажи! – кричить жiнка.

– Уже, – каже, – нема тих грошей у нас, що були…

– А де ж подiлись? – питае жiнка.

– Та що ж? Я тобi по правдi скажу, що я собi надумався, щоб у нас грошей побiльшало, та узяв своi грошi, прив'язав до палички з капшучком i пiшов до брата, щоб, бач, братовi грошi йшли до моiх грошей… Як сунув iх у дiрку, та й хитав, i казав: iдiть, грошi, до грошей! То де ти бачила, щоб убогому те було, що багатому? Як кажуть, що багатому чорт дiти колише, то й правда! То так i це: що у брата багато грошей, а у мене трошки, та й тi туди упали… Я з плачем додому прийшов…

– Бо братовi дужчi, – каже жiнка.

– Та воно так, – каже чоловiк, – та нiчого не поможеться!

Ото як напала його жiнка мов мокрим рядном:

– Де хоч, а грошi бери, бо що ми робитимемо без грошей?

От чоловiк i каже:

– Мовчи, жiнко, не лай! Я запряжу воли, i пiду у лiс, i там нарубаю дров, продам, то й будуть грошi.

Ото поiхав чоловiк у лiс – i так заiхав, що тiльки небо та земля, а то i сам не знае, де вiн: бо тодi лiси дуже великi були! От вiн поставив волики пiд грабом, а сам полiз на граба високо, щоб подивитись, куди краще виiхати.