Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів

– А, ти оп'ять вилiз? Ось я тебе! – потарабанив i того. Приходить, аж на лавi вже третiй лежить.

– Ах ти сякий-такий! – згрiб i третього, понiс пiд греблю i прив'язав.

– Тепер не втече.

Вертаеться назад, а вже ранок. А тут пiп до церкви йде. Солдат думав, що то той прив'язаний, та до нього:

– Ах ти, патлатий чорт, ти оп'ять утiк? Даром я грошi буду получать? – Та за патли, та в воду, а народ врозтiч.

Три сини i батько

Був багатий чоловiк, що мав трьох синiв. Сини повиростали, поженив iх i роздав увесь маеток, бо думав, що при них доживе вiку.

Але не так сталося, як гадалося: дiти не хочуть батька шанувати. Був у найстаршого – прогнав, пiшов до середущого – вiдiслав до наймолодшого, а той так батька годував, що ледве живе.

Приходить старий до вiйта.

– Така i така справа. Я маю скриньку грошей. Третю пайку даю на громаду, а решту тому, хто буде мене утримувати аж до самоi смертi.

Рознеслося це помiж люди. Сини взяли з собою вiйта – i до батька. Дiйсно, мае старий залiзну скриньку, але замкнена.

– Як умру, – каже, – скриньку розiб'ете й подiлитеся грiшми. Поки живу, скринька буде зберiгатися у вiйта, а ключ у мене.

Охочих на таке виявилося багато; той старого брав би, i той, i той.

Але найстарший син каже:

– Де ж би я тата пустив до чужих людей! Жив у мене, то най далi живе. Я, тату, ще вас годен утримувати.

Середущий також каже йти до нього, наймолодший бере до себе.

Вирiшила громада:

– Най батько живе, у кого сам хоче, у кого буде йому найлiпше.

Йде до найстаршого сина.

Той вже так коло нього ходить, а невiстка скаче: схоче iсти – то iсть, випити – то випити, а курити – е закурити. Через мiсяць йде до середущого. Той ще лiпше перед батьком кладеться. Минае мiсяць, старий iде до наймолодшого. Той вже не знае, що старому дати. Так батько жив собi у синiв до похилого вiку. Але старiсть робить свое. Хоч жив у добрi-гараздi, треба вмирати.

Справили сини йому великий похорон: найняли оркестр, зробили гостину, – так хоронили, як царя, бо думають, що все окупиться.

Пiсля похорону збираються всi у вiйта, аби подiлитися грiшми. Одна невiстка взяла з собою торбинку на грошi, друга взяла торбинку й третя прийшла з торбинкою. Сини небiжчика принесли ключ. Розiмкнули залiзну скриньку, а там повно череп'я i папiр. Вони думали, що заповiт, i читають. А там написано: «Дякую вам, сини дорогi, що я з вами добре вiку дожив».