Морські казки: Казки про мелюзину і морських людей

Вiн тодi вже згадав, як йому колись жiнка приказувала: «Борони Боже звати мене гадиною; не дозволяю тобi так мене називати, бо залишишся без жiнки». Тепер вiн згадав за цее, та вже пiзно, назад не можна вернути. Йде до того, що наймит мав добру господиню, вона i сама пристала до нього, i зробила йому дуже багато добра, а вiн не схотiв шануватись i залишився без жiнки. Дуже тяжко йому стало, плаче вiн, що такоi бiди наробив, коли гадина та обiзвалася:

– Плач не плач, то вже буде так, як е. Жаль тобi стало жита?.

. Пiди у комору: в засiках все воно лежить, я витереблювала з колоскiв i по зернятку носила додому, все так упорала та треба менi туди йти, де вперше ти мене зустрiв.

Полiзла вона, а наймит все йде та голосить по нiй, як по мертвiй. В лiсi зупинилася вона i обкрутнулася кругом лiщiни. Каже до свого чоловiка:

– Цiлуй мене, i так гляди, щоб я часом тебе не вкусила.

Поцiлував вiн ii раз, вона висить на деревi i питае його:

– Що ти чуеш в собi?

Той говорить:

– Як поцiлував тебе, то здаеться менi, я знаю тепер, де що на свiтi дiеться.

Вона знов йому каже:

– Цiлуй ще раз.

Вона й питае, як вiн поцiлував ii:

– А тепер що чуеш?

– Тепер я розумiю мову, як що мiж собою тварина говорить.

Вона знов йому каже:

– Цiлуй ще раз i вже в останне.

Поцiлував вiн ту гадину, тепер став знати, що пiд землею робиться.

– Тепер пiдеш ти до господи, – каже йому гадина, – оженися, i коли хочеш добре жити, то не кажи жiнцi правди.

Бiда моя, випросив ти мене у Бога, а тепер я знов стану гадиною…

Сказала та поволоклась в гущавину. Наймит оженився потiм знов, i раз якось говорили воли один до одного, то йому смiшно стало з iх мови, а жiнка угледiла, що вiн смiявся. Причепилась, скажи, чого смiявсь, вiн хотiв послухатись жiнки i признатись за все, та пiвень йому послужив. Крикнув, що жiнцi не варто правди казати, а наймит тодi до розуму, i що там жiнка не робила, таки не признався нiзащо.

Хлопець-пастушок i зачарована дiвчина

Не в нас i не тепер був собi хлопчик-служка.

Не мав нi тата, нi мами, а вiд маленького пас багацьку худобу. Звався вiн Петром.

Багач мав лiс, i в тому лiсi паслася його худоба.

Одного дня покропив дощик, худоба добре паслася на росi, а пастух Петро сiв пiд деревом, накрився мiшком та й заснув-задрiмав. Вiн спить, а до нього пiдповзла гадина. Маленька ящiрка вздрiла гадину, забiгла пастуховi в пазуху й полоскотала.