Чортів млин: Казки про чортів

Та дiвчина вiдчула, що бiда, i каже:

– Глипни лишень, мiй милий, назад! Чи не женеться хтось за нами?

– Виджу, моя мила, знову женеться синя хмара.

– То Люцифер! Зараз вiн нас дожене, треба рятуватися: ти перемiнишся в млинаря, а я – в старий-престарий млин, на якому й драницi прогнилi. Люцифер зазвiдае, чи не видiв ти, як сюди проходили один легiнь i одна дiвка. Ти маеш вiдповiсти, що так, видiв iх, але ще тодi, коли почав тесати перший сволок до свого млина. Чортисько помiркуе, що то було давно – i вже йому не догнати нас, та й рушить назад, а ми обернемося знову на тих, ким були, й побiжимо далi.

Так i сталося. Легiнь перемiнився на старого млинаря, а там, де стояла його дiвчина, з’явився старий-престарий млинисько.

Прилетiв Люцифер та й поспiхом звiдае:

– Гей, чуете, дiду! Ви не видiли, як сюди проходили один легiнь i одна дiвка?

– Ге-гей, видiв, але ще тодi, коли почав тесати перший сволок до сього млина.

І Люцифер повернув додому. Тiльки показався Люциферцi на очi, як вона помiтила, що вiн повернувся з порожнiми руками:

– Тепер скажу, що ти ще бiльший дурень! Мушу доганяти iх сама!

Вона вiтром вихопилася навздогiн молодятам.

А дiвчина знову каже хлопцевi:

– Глипни лишень, мiй милий, назад! Чи не видиш дещо?

– Виджу, моя мила, якусь червону хмару. Вона вiтром несеться за нами.

– То сама Люциферка. Вона хитрiша за старого чорта, та нас iз тобою не перехитрить! Перемiнися на качура, а я стану озером. Люциферка впiзнае в качурi тебе, а в озерi – мене.

Так i сталося. Легiнь перемiнився на красного качура, а дiвка – на озеро. З’явилася Люциферка i – нараз:

– Тай, тай, тай!

Качур то покажеться перед ii очима, то крутне хвостом i вiдпливе. А Люциферка помалу за ним та за ним i допливла уже до середини глибокого озера. Тодi знялися величезнi хвилi й покрили Люциферку на вiки вiчнi.

Так урятувалися молодий легiнь i молода дiвка, що дуже любили одне одного. Тепер вони знову взяли людську подобу i пiшли в село, де хлопець народився.

Ой, яка радiсть була дома! І старенький нянько, i двадцять четверо братiв iз своiми молодими жонами – усi обцiлували наймолодшого хлопця, щасливi, що вiн вибрався з великоi бiди. І ще бiльше зрадiли тому, що з ним була найменша сестриця, яка приворожила легеня до себе своiми чудодiйними очима.