Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці

Я дам йому, що вiн схоче, то вiн i бiскупа вирихтуе. Так завтра сiдаю i iду в його село, де вiн мешкае, бо я iнакше не вийшов би в свiт, вiн вiчно з мене смiеться.

А на другий день по снiданню сказав запрягти конi й поiхав до села. А коли в’iхав у село, то запитав людей, де мешкае Жагалюк Василь.

А люди сказали:

– О, вiн заробив багато грошей у пана i тепер пiшов до мiста.

– То iдемо у мiсто! – сказав фурмановi пан. А коли приiхали на ринок, то пан глянув, де ходить такий бiдний чоловiк, i побачив такого убогого, що був у нього на гостинi.

– Чоловiче, може, ви знаете, де тут живе Василь Жагалюк? – запитуе пан.

– А, я iду з того шинку, де вiн сидить.

– Будьте такi добрi його покликати, я заплачу за клопiт.

А коли той чоловiк пiшов до Жагалюка, то пан подумав:

«Дав би йому хоч десять тисяч, аби тiльки вiн з мене не смiявся». І так дивиться, а Жагалюк вже iде з тим чоловiком. Був трохи пiдхмелений i низько вклонився пановi. Тодi пан забрав Жагалюка до готелю, посадив за стiл та й каже:

– Жагалюку! Я бачу, що ти маеш здiбнiсть, так якщо б ти мого товариша ксьондза обманув, бо вiн з мене смiеться i хотiв би, аби я й не жив.

– Добре, подумаю за чверть години.

А коли вже довечерювали, то Жагалюк сказав, що вже готовий.

– А скiльки та справа мае коштувати?

– Найменше чотири тисячi, – вiдповiв Жагалюк.

– Згода!

Так пан витягнув чотири тисячi i вручив Жагалюковi.

– Так будьмо здоровi! Я йду додому i сподiваюся, що скоро зробиш ту справу.

– А ви знаете, де ксьондз мешкае?

– Три кiлометри вiд мене.

От пан вже вiд’iхав, а Жагалюк пiшов просто до станцii, там купив собi бiлет до Вiдня на швидкий поiзд.

От приiхав до Вiдня, зайшов до багатоi лавки, де найдорожчi речi продавалися для святкових убрань. А продавець побачив, що то якийсь жебрак, i витягае пару грошей, i дае, щоб той iшов собi. А жебрак каже, що не бере нiякоi милостинi, а прийшов купити на святого отця Миколая убрання.

– То вас не обходить. Прошу менi показати вбрання на святого Миколая!

Сказав купець прикажчику принести найлiпше вбрання, а також ключi i берло. Прикажчик несе.

– О, маете, прошу!

– Що то мае коштувати?

– Три тисячi п’ятсот. Є у вас стiльки грошей?

– О-ого! Маю й бiльше. То ви мiряете мене по моему лахмiттю обдертому, та й думаете, що в мене грошей вже немае.