Любий друг (збірник)

Але тiльки вiн поклав перед собою великого аркуша бiлого паперу, як весь той матерiал, що вiн накупчив iдучи, зник iз його голови, так нiби мозок його випарував. Вiн пробував зiбрати розкришенi спогади та вiдновити iх, – вони знову зникали, тiльки вiн iх схоплював усумiш, i вiн не знав, як iх подати, як оформити та з котрого починати.

Цiлу годину помучившись i списавши п’ять аркушiв паперу вступними реченнями, що не мали продовження, вiн подумав: «Я ще не наважив руку до цього дiла. Треба знову лекцiю взяти».

Другого дня вiн довго не вставав, вiдсуваючи й наперед смакуючи втiху вiд своеi вiзити.

Минула вже десята, коли вiн подзвонив до приятеля.

Слуга вiдповiв:

– Пан працюе.

Дюруа якось i не думав, що чоловiк може бути вдома. Проте сказав:

– Перекажiть йому, що це я, в негайнiй справi.

Хвилин через п’ять його провели до кабiнету, де вiн перебув учора такий чудовий ранок.

На тому мiсцi, де вiн був писав, сидiв тепер Форестье в халатi, пантофлях та англiйськiй шапочцi на головi, а дружина його, в тому самому бiлому пеньюарi, стояла, опершись лiктем на коминок, i диктувала з цигаркою в ротi.

Дюруа пробурмотiв, спинившись на порозi:

– Вибачте, будь ласка, я вам заважаю?

А приятель його, сердито повернувши голову, пробурчав:

– Що тобi ще? Швидше, нам нiколи.

Той нiяково пробурмотiв:

– Та нiчого, вибачте.

Але Форестье обурено скрикнув:

– Сто чортiв, не гай часу! Не прийшов же ти сюди, щоб привiтатись.

Тодi Дюруа дуже схвильовано промовив:

– Нi… бачиш… у мене… не виходить ще стаття… а ти був… ви були такi… такi… ласкавi той раз… що я надiявся… i от прийшов…

Форестье урвав його на словi:

– Ти глузуеш з людей, зрештою! Так ти уявляеш, що я працюватиму за тебе, а ти тiльки до каси в кiнцi мiсяця ходитимеш? Нi.

Молода жiнка мовчки курила та посмiхалась невиразною ласкавою посмiшкою, нiби личкуючи нею своi iронiчнi думки.

А Дюруа, почервонiвши, маячив:

– Вибачте… я гадав… я думав…

І зненацька ясно промовив:

– Прошу ласкаво пробачити менi, панi, i щиро дякую вам ще раз за чудову статтю, що ви менi вчора склали.

Потiм уклонився, сказав Шарлевi:

– О третiй я буду в редакцii.

І вийшов.