Любий друг (збірник)

Контора його мiстилась у великiй темнiй кiмнатi, де взимку майже цiлий день треба було палити газ. Проти вiкон, що виходили у вузький двiр, знову були контори. В нiй працювало восьмеро службовцiв i помiчник начальника, що сидiв у кутку за ширмою.

Дюруа спочатку одержав своi сто вiсiмнадцять франкiв двадцять п’ять сантимiв, що лежали в жовтому конвертi в касировiй шухлядi, потiм переможно ввiйшов до широкоi робочоi кiмнати, де сидiв не один день.

Тiльки вiн зайшов, його окликнув помiчник начальника, пан Потель.

– А, це ви, пане Дюруа? Начальник уже кiлька разiв про вас запитував. Знаете, вiн не дозволяе слабувати два днi пiдряд без медичного свiдоцтва.

Дюруа, що стояв серед контори, готуючи свою разючу заяву, голосно вiдповiв:

– Та менi начхати на це, щоб ви знали!

Службовцi завмерли, i над ширмою виринуло спантеличене обличчя пана Потеля, що сидiв за перетинкою, як у скринi.

Вiн ховався вiд протягiв, бо був ревматичний. Тiльки двi дiрки проштрикнув у паперi, щоб наглядати за службовцями.

– Що ви сказали?

– Сказав, що менi чхати на це. Я прийшов заявити про звiльнення. Тепер я спiвробiтник «Французького життя», маю п’ятсот франкiв на мiсяць, крiм тих, що на вiдрядження. Сьогоднi надруковано вже мою статтю.

Хоч вiн збирався розтягти втiху, але стриматись не мiг i бухнув усе вiдразу.

Та ефект i так був цiлковитий. Нiхто не ворушився.

Тодi Дюруа заявив:

– Попереджу пана Пертюi, потiм прийду з вами попрощаюсь.

І пiшов до начальника, що крикнув, побачивши його:

– А, це ви! Знаете, я не хочу…

Службовець урвав його на словi:

– Не варт отак горло дерти…

Пан Пертюi, чоловiк грубенький i червоний, як пiвнячий гребiнь, аж похлинувся з подиву.

Дюруа провадив:

– Досить з мене вашоi крамнички. Я дебютував сьогоднi в газетi, де матиму чудову посаду. Маю честь кланятись вам.

І вийшов. Вiн помстився.

Вiн справдi зайшов попрощатись iз товаришами, та вони й розмовляти з ним ледве зважувались, боячись нашкодить собi, бо чули його розмову з начальником крiзь причиненi дверi.

І вийшов на вулицю з платнею в кишенi. Замовив собi смачний снiданок у доброму недорогому ресторанi, потiм, знову купивши й покинувши «Французьке життя» на столi, зайшов у кiлька крамниць, де накупив рiзного дрiб’язку, аби тiльки надiслати його на свою адресу та назвати своеi iм’я: Жорж Дюруа. І додавав: «Спiвробiтник «Французького життя».