Любий друг (збірник)

Ти дiставатимеш вiд нього всi важливi новини, – три! – звiсно, новини офiцiйнi i пiвофiцiйнi. Докладнiше тобi розкаже все це Сен-Потен, вiн у курсi справ, – чотири! – пiди до нього зараз або завтра. Найголовнiше, треба вмiти живосилом витягувати вiдомостi з тих людей, до кого я тебе посилатиму, – п’ять! – та пролазити скрiзь, незважаючи на замкненi дверi, – шiсть! Матимеш за це двiстi франкiв мiсячно платнi, крiм того, по два су вiд рядка цiкавоi хронiки, що ти зумiеш дiстати, – сiм! – крiм того, теж по два су вiд рядка писатимеш на замовлення всiлякi статтi, – вiсiм!

Далi вiн зовсiм захопився грою й тiльки поволi лiчив:

– Дев’ять, десять, одинадцять, дванадцять, тринадцять.

На чотирнадцятому зрадив i скрикнув:

– А чортова тузина! Завжди вона, проклята, пiдкуе мене! Певно, й помру тринадцятого.

Один iз спiвробiтникiв, кiнчивши роботу, й собi взяв iз шафи бiльбоке; це був маленький чоловiчок, що виглядав дитиною, хоч мав тридцять п’ять рокiв; i iншi журналiсти, увiйшовши, теж побрали своi бiльбоке.

Незабаром iх було шестеро, вони стояли поруч коло стiни й пiдкидали в повiтря, однаковим i мiрним рухом, кулi, червонi, жовтi й чорнi, залежно вiд породи дерева. Розпочалося змагання, i два спiвробiтники, що ще працювали, теж повставали й почали лiчити удари.

Форестье виграв одинадцять очок. Тодi чоловiчок, схожий на дитину, програвши, подзвонив кур’еровi й наказав:

– Дев’ять кухлiв пива.

І всi знову почали грати, чекаючи холодного питва. Дюруа випив кухоль пива зi своiми новими товаришами, потiм спитав у приятеля:

– Що маю робити?

Той вiдповiв:

– Сьогоднi ти менi не потрiбний.

Можеш iти, коли хочеш.

– А… наша… наша стаття… увечерi сьогоднi пiде?

– Так, але не турбуйся, – я читатиму коректу. Напиши назавтра далi й приходь о третiй, як сьогоднi.

І Дюруа, потиснувши всi руки, не знаючи навiть, чиi вони, вийшов прекрасними сходами в радiсному й пiднесеному настроi.

IV

Вночi Жорж Дюруа кепсько спав, – так мучило його бажання побачити свою статтю надрукованою.

Тiльки розвиднилось, вiн уже встав i вийшов на вулицю багато ранiше, нiж рознощики починають бiгати з газетами вiд кiоска до кiоска.

Вiн дiйшов до Сен-Лазарського вокзалу, добре знаючи, що «Французьке життя» доходить сюди ранiше, як у його квартал.

Але було ще зарано, i вiн тинявся по пiшоходу.

Вiн побачив торгiвку, що вiдчинила свою скляну крамничку, потiм постерiг чоловiка, що нiс на головi купу згорнутого паперу.