Любий друг (збірник)

Вiн побачив ту хатку на верховинi горба, що стоiть над Руаном та безмежною долиною Сени при в’iздi в село Кантеле.

Батьки його держали шинок «На доброму мiсцi», де в недiлю сходились поснiдати мiщани з передмiсть. Вони хотiли в пани вивести свого сина й вiддали його до колежу. Кiнчивши науку, але бакалаврства не здобувши, вiн пiшов у вiйсько, гадаючи стати офiцером, полковником, генералом. Але вiйськовщина обридла йому ранiше, нiж вiн своi п’ять рокiв одбув, i вiн почав мрiяти про фортуну в Парижi.

Добувши термiн, приiхав сюди, не зважаючи на благання батькiв, що хотiли хоч при собi його лишити, коли розвiялись iхнi мрii. Вiн i собi надiявся на майбутне, передбачав перемогу завдяки пригодам, яких виразно уявити не мiг, але певен був, що зумiе iх викликати й використати.

У полку вiн мав успiх серед залогових кiл, траплялись навiть пригоди у трохи вищому свiтi – спокусив дочку збiрчого, що все ради нього була ладна покинути, та дружину повiреного, що й топитись пробувала вiд розпачу, як вiн ii покинув.

Товаришi казали про нього: «Це хитряк, пройда й крутiй, вiн з усякоi справи виплутаеться». І вiн вирiшив справдi хитряком, пройдою й крутiем стати.

Його нормандське сумлiння, вишаруване буднями залогового життя, розбещене звичайним у Африцi мародерством, здирством та шахрайством, настренчене вiйськовою уявою про честь, вiйськовим заводiяцтвом, патрiотичними чуттями, геройськими пригодами, що серед унтерiв розповiдають, та чванькуватiстю вiйськового стану, – стало якоюсь бездонною скринею, де можна всього знайти.

Але бажання висунутись панувало над усiм.

Вiн непомiтно почав мрiяти, як це бувало з ним щовечора. Уявляв чудову любовну пригоду, що вiдразу здiйснить усi його надii. Дружився з дочкою банкiра або великого пана, яку здибав на вулицi й з першого погляду зачарував.

Пронизливий свист паровоза, що вибiг сам-один iз тунелю, як крiль iз нори, й помчав по рейках повним ходом до депо на спочинок, урвав його марення.

Тодi його знову охопила невиразна й радiсна надiя, що таiлась у його душi, i вiн послав навмання в нiч поцiлунок, любовний поцiлунок образовi сподiваноi жiнки, палкий поцiлунок жаданому багатству. Потiм зачинив вiкно й почав роздягатись, шепочучи:

– Дарма, вранцi кращий настрiй буде. Зараз у мене голова тяжка. Та й випив, може, забагато. Яка ж праця в таких умовах!

Вiн лiг, задув свiчку й майже вiдразу заснув.