Любий друг (збірник)

Обличчя червонiли, голоси пiдносились. Слуга раз у раз шепотiв гостям на вухо:

– Кортон? Шато-Ляроз?

Дюруа до смаку припав кортон, i вiн щоразу пiдставляв свою шклянку. В ньому прокидалась чарiвна веселiсть, гаряча веселiсть, що пiдiймалась йому з шлунка до голови, бiгла по тiлу й проймала його всього. Почував, що його обгортае глибока щасливiсть, щасливiсть життя й думки, тiла й душi.

І йому схотiлось говорити, звернути на себе увагу, схотiлось, щоб його теж слухали й вiдзначили, як i всiх, чие кожне слово пiдхоплювали тут на льоту.

Розмова, що точилась безперестань, перебираючи думку по думцi, легко плигаючи з теми на тему, обiйшла злободеннi подii, побiжно торкнулась безлiчi справ i вернулась до великого запиту пана де Мореля про алжирську колонiзацiю.

Пан Вальтер висловив мiж двома стравами кiлька жартiв, розум маючи скептичний i масний. Форестье розповiв про свою завтрашню статтю. Жак Рiваль вимагав вiйськового уряду й земельних концесiй, щоб старшину надiляти грунтом пiсля тридцяти рокiв колонiальноi служби.

– Таким чином, – казав вiн, – можна створити дiяльне суспiльство, що знатиме й любитиме краiну й розумiтиметься на тих важливих мiсцевих справах, з якими неминуче доведеться стикатись заходцям.

Норбер де Варен спинив його:

– Так… вони знатимуть усе, крiм хлiборобства. Розмовлятимуть по-арабському, а не тямитимуть, як садити буряки та сiяти хлiб. Будуть вправнi у фехтуваннi, але неуки в угноеннi. Навпаки, треба широко вiдкрити цю нову краiну для всiх охочих.

Настала мовчанка. Посмiхались.

Жорж Дюруа розкрив рота й промовив, дивуючись на свiй голос, нiби нiколи його не чув:

– Найбiльше бракуе там доброi землi. Родючi маетки коштують не дешевше, як у Францii, та багатi парижани вже й розкупили iх, як певне примiщення капiталу. Справжнiх колонiстiв, що мандрують туди з голоду, вiдтиснуто в пустелю, де нiщо не росте, бо немае води.

Всi на нього дивились.

– Ви знаете Алжир, пане?

Вiн вiдповiв:

– Атож, пане, був там два з половиною роки й жив у всiх трьох округах.

І зненацька, забувши про запит Мореля, Норбер де Варен заходився розпитувати його про деякi звичаi, почутi ним вiд одного офiцера. Зокрема, його цiкавив Мааб, чудернацька, маленька арабська республiка, що створилась серед Сахари, в найсухiшому мiсцi палючого краю.

Дюруа двiчi бував у Маабi.