Любий друг (збірник)

Тут службовцi з банкiв, крамниць, мiнiстерств, репортери, сутенери, офiцери в цивiльному, панички у фраках, що обiдають по кабаре й з Опери ходять до iталiйцiв[2 - Італiйцi – так скорочено називали Італiйську Оперу – театр у Парижi.], та ще безлiч всякого непевного люду, бозна-хто. А жiнки всi одного гатунку – тi, що вечеряють у «Американському» кафе, повii цiною вiд одного до двох луi, що пильнують чужинцiв, якi заплатять i п’ять, та попереджають своiх завсiдникiв, коли вони вiльнi. Всi iх знають уже лiт iз шiсть, цiлий рiк вони крутяться щовечора в тих самих мiсцях, хiба що на лiкування потрапляють у Сен-Лазар[3 - Сен-Лазар – паризька в’язниця для повiй.

Дюруа не слухав. Одна з таких жiнок дивилась на нього, спершись лiктем на iхню ложу. Це була повна чорнявка з набiленим обличчям, чорними, довгастими, пiдведеними очима й величезними намальованими бровами. Пишнi груди напинали ii чорну шовкову сукню, а намащенi, як рана, червонi губи надавали iй чогось тваринного, жагучого, перебiльшеного, а проте збудного.

Вона покликала, кивнувши головою, якусь свою приятельку, що якраз проходила, – рудоволосу, теж гладку, бiляву, – та й сказала iй голосно, щоб почули:

– Дивись, який гарний хлопець! Коли б вiн схотiв мене за десять луi, то я б не вiдмовилась.

Форестье обернувся i, посмiхаючись, плеснув Дюруа по колiнi:

– Це про тебе – маеш успiх, мiй любий. Вiтаю.

Колишнiй унтер почервонiв, несамохiть мацаючи пальцем пару золотих у жилетнiй кишенi. Завiсу спущено: оркестр заграв вальса. Дюруа сказав:

– Може, пройдемось по коридору?

– Як хочеш.

Вони вийшли, i потiк людей iх зразу ж пiдхопив, iх тиснули, штовхали, душили, пхали, i перед очима iхнiми колихалось цiле море капелюхiв. Серед цiеi чоловiчоi юрби сновигали попарно дiвчата, легко просуваючись мiж лiктями, грудьми та спинами, немов почували себе вдома, вигiдно, як риби у водi, в цiй хвилi самцiв.

Дюруа захоплено йшов, п’яно дихаючи важким тютюновим повiтрям, людським духом та пахощами повiй. А Форестье пiтнiв, задихувався й кашляв.

– Ходiмо в сад, – сказав вiн.

І, звернувши лiворуч, вони зайшли в критий сад, де било два лихенькi фонтани, а коло цинкових столикiв пiд тисами й туями в кадубах пили чоловiки та жiнки.

– Ще по шклянцi? – спитав Форестье.

– Залюбки.

Вони сiли, роздивляючись на публiку.